Прядіво таке було

А шо мняли, коноплі?

Прядіво таке було. Сперва сіяли на городі, а тоді ж його серпом жали, вимочували, а тоді тіпали. Терниці такі були. На двох стовпчиках отак було. І одною рукою витіпують, тоді ж вичесують. А тоді вже отакі кудельки довгенькі, мнуть їх отак. Із’язують докучі, вони кудельки довші, чим оце отак. Тоді отак воно ж сюди вужче, й сюди вужче, і з’язують. Тоді під ноги, і мнуть. А пилі скіки! З долівки: кажде ж мне. Помне, а тоді почешуть, вийдуть. Це надворі робилось, не в хаті, а мняли в хаті. І почешуть же, гребінки такі були, гребені. Тоді нароблять із того мнятого куделька, нароблять мичок на гребені, потом розчісують. Тоді роблять, така мичечка робиться. Отак, як оце дві палки. Тоді отак оце з’язана, як уже прясти, розмотують оце, надівають не гребень. Надівають, розчісують, гребінка така сама, як гребінь. Гребінь отак убільшки (великий), а гребінка мо’ отака, як оце (менша). Отут з ручечкою, і ото розчешуть. Тоді так на гребінь сюда-туда, розставляють таку той. Тоді прядку ставляють, таке днище було, устромляють той гребінь. Сідають на стулку, а гребінь отут нижче, сюди гребінь, а тут прядка. І ото із гребеня напрядуть, скалка така. Напрядуть, скалка як уже повна, під вила, (такі вила були, крутилася нитка йшла), і то вже мотали в клубки. З клубків мотали на мотовило. Мотовило таке було вбільшки, тут із рожками, а тута отак палка надіта. І ото сюда й туда, сюда й туда. І уже ж ті, шо нитки побілять трошки, тоді снують на верстаті. Є така ослінниця, як оце з того вугла й до оцього. Ходили отак – снували. Сюда-туда ходили й за кілочки зачіпали. І тоді змотували отак, як восьмьорочками, як восьмьорочками змотають цю пряжу, і навивають на верстать. Верстать може ти де бачила?

Великий був?

Великий, отак, як оце займав, оце до стіни. Тута те (уже забула як), ритки звалися, ритки. На ритки розкладають по три чисниці звалось, три ниточки, зубки отак у тому, в ритках. І ото в кажду дірочку по три ниточки. Тоді накривають отак: ритки ж ті ‘дкриті, а тоді паличка така, вирізане, як накриється. Тоді гука баба навивати. Це свекруха моя ткала й твоя прабаба. Гука ж мене навивати. Одно круте там у верстаті колесо таке….., баба тими ритками воде, шоб же ж не сплуталося, вони ж сюди вже ж той, накрутили на верстаті там такі круги, шлейки, як оце, накрутять. А тоді круте було начиння у верстаті. Таке отак той, на коліщатах. Учетверо отаких, из ниток. І отак вони шеньки, і начиння. І в кажну дірочку оцю ниточку вставляли, і начинали ткати полотно, рядна. І ходили ото в полотняному: шили плаття й спідниці, все було полотняне. А в кого льон був, то ше хароше. Ну ото таке. Полотно то в мене, хоть не полотно, а простині полотняні є там у скрині давньошні, а так нема полотна. Тоді виходять оті ж, натикає такі уширшки, довгі, метрів по дванадцять ото натче, шматок звався, полотна. Тоді носять на город, і там була вода. І сичас, у кого низькі. Ми ходили на річку носили. Трава оце по воді виросла, так по воді розстеляєм полотно, і од сонця вибілює.

У воді вибілює?

Да, у воді, сонце пече, а воно лежить. Багато! Це ті там тут стелять, ті далі стелять, по берегу, недалеко шоб. А тоді вечером збирають. А як уже гарно воно підбілилося, тоді вибивають праником. Кладка ставиться, і полотно ж те кидають у воду, і збирають отакечки, як тими, отак. Воно ж тягнеться, й кладуть, і кладуть на отаке. Тоді ж на кладку кладуть, праником б’ють, б’ють, а з його тече ж руде, воно ж руде. І до того ж уже вимочиться, шо біле робиться. Тоді ото ж шиють хто шо.