Ми садим, пишем оце

Ми садим, пишем оце (борозенки – Н.О.), а сіялкою у колгоспі. А ми ото пишем і сієм, а тоді она зійде уперед плоскінь. Ми берем плоскінь, а те шо з насінням опослі, як поспіє.

Плоскінь у якому місяці брали?

Та хтоні, як тобі сказати. Та оце мабуть і брали оце, в серпні. А тоді мочіли у балках (ярок, а внизу тече струмок – Н.О.), не знаю скілко днів, витягували, воно сохне, тоді ми тіпаєм об стовп чи ще об шо, а тоді терли ми його на терниці. А тоді ж мички микали, а тоді пряли.

Як мички микаєте?

На гребінь і грібінка ж така дерев’яна. І ото ми обмотуємо, шоб же і не порвати. А тоді як поспіє сім’я, тоді висохне – молотять, а тоді й це мочуть. То плоскінь, а це матірка, кажуть. Плоскінь вона м’якша. Матірку прядуть, а тоді ж і на мотовило мотають. Тоді мотаєм на клубки, а тоді снують, а тоді тчуть. Зіткали, а тоді нада вибілювати. Таке жлукто, луг пускають із сояшників. Напалюють золу, а тоді в жлукто, а тоді ллють кип’яток, напарюється, а тоді праником б’ють його. А тоді рано встають, мочуть його на бальці чи там у копанці і вистилають його і на сонці сушать і ото так його вибілюють довго. Оте шо з мотовила, мотаєш на клубки з витушки. Витушка, у неї чотири коньки. І оце на ті коньки одіваєш, а тоді ото мотаєш.