Починали ходить од Покрови

Текст збирача

Починали ходить од Покрови. Носять карасір (керосин) хлопці. «Досвітченій (можливо, “досвітчаній”– К.К.) матері» нічого не платили, а робили – пряли по одній шпульці за вечір, кожна з дівчат приносила свою прядку з осені. Один раз на тиждень, «протів п’ятниці» (не пряли– К.К.), бо в четвер ніколи не пряли, як і в п’ятницю). Тож виходив півміток. Як міряли прядиво: нитка – 1 раз кругом мотовила, чисниця – 3 нитки, пасмо – 10 чисниць, півміток – 30 пасом, 4 півмітки – 12 аршин полотна. Кожний півміток знімається з мотовила, робляться чини (їх зверху перев’язують мотузкою).

В п’ятницю прибирають у хаті досвітчаної матері. На кожній вулиці були свої досвітки. Пускали батьки не всіх, а тільки роботящих, ледачі ж ходили тільки у суботу та неділю. Ходили десь з п’ятнадцяти років і до заміжжя. Збиралися як тільки дома попораються, брали з собою хліб та сало, цибулю. Також кожна брала рядно та подушку. Пряли до дванадцятої години ночі, потім до двох спали – і знов до роботи. Хлопці ходили на любі досвітки, інших сіл теж. Приходять, в карти грали, в «сракача» печуть. Полягають на соломі гуртом та сміються; співають з дівками. Залишались з дівчатами ті хлопці, які з цими дівками гуляли. В суботу ввечері не пряли, а гуляли, хлопці приходили з музикою (скрипка, бубон). У 1937 році був лозунг (в селі висів): «Долой прядку!». Щоб здавали прядиво за гроші та покупали тканини, але тканин не дуже було. Пряли до 1954 року, а потім стали получать «прогресивку» (гроші) за буряки і досвітки перестали.
Ворожіння: на досвітках дівчина бере ложку, що нею мішали кутю і виходе на вулицю. Де собака гавкає, туди й заміж піде.