Отак у хату ж зайде...

Отак у хату ж зайде, поклониться тричі, тоді й каже: «Здорове, з суботою будьте здорові, просили батько й мати, і я прошу, приходьте на свайбу». І обратно тричі поклонилась і пішла ото ж так. Так кликали.

А носила з собою вона шось?

Хлібинка і ціпок убраний. І вона ж убрана така. Стьожки, вінок, красиво. Та ще оце як зімою свайба, катаються. Наверх така ж та, сани ж такі, наверх стьожки. Тутечки дружки дівчата, старша й менша. Гармошка й бубон, їдуть.

Молода, як кликать, в хату заходила з старшою дружкою?

Да, да, з старшою.

А інші дружки з ними ходили?

Ну старша й менша, більш не ходили. У нас не каталися. А на тих сторонах є, шо каталися. Бо й старша дружка убіралась так, як молода. Я на хуторі на Гаршмащинах дружкувала, там же дружки од молодої катаються отдєльно. І молода. Молодий само собі. Тоді як почали співать од самої Гаршмарщини, та в Деркачівку, тоді ще їздили й на Клин. Це в суботу. Та як починають весільних пісень! «Зелений дубочок, куди твій несе вітер листочок», конче, друга починає «До рідного батька» і оце слів більше ніяких.

А ціпок молода чи старша дружка несе?

Молода тільки ціпок із калини, ну обнаковенна ломака. А тоді ж отдєланий цвіточками. Зразу лєнтою, а тоді чи пришивали, чи я вже забула. Мені, мов, старша носила ціпок. Хлібина під тим була, і з ціпком.

Це гілка з калини, чи він украшений?

Калиною не вкрашений, а просто обмотаний лєнточкою. Таким квіточками, ну нароблені. А тоді ж оце після посаду коли вже ламала ціпок? Як на посад сідала. Й на чотирі сторони кидала.

А хто ламав, дружка?

Сама, сама молода. Ото становиться там чи на хвірточці, чи на воротях. І то на чотирі часті лама. Туди кинула й сюди, сюди й сюди.