​До церкви треба попорати худобу

Текст збирача:

До церкви треба попорати худобу і вбраться в святковий одяг та нові чоботи, що взували тільки на великі свята, набиваючи «для хвасону» прядивом та начищаючи. Відстоявши заутреню, поколядувавши у церкві, до сонечка поверталися додому, де чекав перший святковий сніданок після Пилипівського посту. Після обід на вулицях з’являються колядники. Велика «бурса» парубків суне селом з палаючою зіркою, яку тут звуть «звіздою», а хлопців – «звіздувальниками». Кругла “зірка” з жесті, обтягнута червоною матерією, на 6 лучів, з дрючком 2-2,5 метри. Цих колядників найбільше шанують набожні селяни. Заходячи до кожного двору, співають «божественних» колядок, тих, що і в церкві: «Нарождення Твоє, Христе Боже наш», «Діва сьогодні Найвищого народжує». Співалися й інші: «Видить Бог», «Нова радість», «Добрий вечір тобі». Доречі, клюшниківська церква, збудована у 1879 р., ще перед Жовтневою революцією стала автокефальною, тому всі тексти служби – українські. У 30-х роках її було зачинено, а в роки німецької окупації вона знов працювала. Після війни її пристосували під склад, а в 1964 р. – під сільський клуб. Остаточно храм було зруйновано у 70-х роках.

«Звіздувальників» обдаровували горілкою, паляницями та ковбасою так, що міхоноші ледве йшли. До вечора «бурса» обходила все село і сусідні хутори. Потім наколядований хліб вимінювався на горілку і влаштовувалася велика святкова складчина на вечорницях, з музиками й танцями. Паралельно з парубками селом літали юрби хлопців та дівчат меншого віку, які ще не ходили на досвітки та на вулицю. Таких колядників у хату, здебільшого, не пускали, навіть під вікном співати не дозволяли, мовляв нічого давати.
Найкращими виконавицями колядок вважалися дорослі дівчата та жінки. Не було такого двору, де б не запросили заспівати і другу, і третю пісню. Тож і дарували багато – доводилося брати в міхоноші й хлопців.
З досить великого різдвяного репертуару села характерною ознакою є повна відсутність колядок, зміст яких не торкається християнських мотивів, так званих «величальних» - на дівчину, хлопця тощо, або зі зверненням до сил природи – сонця, місяця, дощу. Відповідно до сюжету є розспів – урочистий, дуже повільний, багатоголосний.