Заносили. Оце був, як каже, вечеря...

На Різдво прийнято було ставити на покуті чи куди, сніп заносить у хату?

Заносили. Оце був, як каже, вечеря багата під Різдво. Це розрішалася і риба. Це був пісний день, оце ж од двадцять восьмого числа (листопада – В.Г.) і до Різдва – це був піст. Ну розрішалися оце, значить, субота, неділя, по-моєму, вівторок і четвер розрішається риба. А на оцей день уже, під Різдво було приготовлено багато страв. Ну все було приготовлено пісні, пісне. І це, значить, становили у куток, в самий торжествєнний куток становили ж оцей сніп, і потом, значить, уносили… ну вже тепер, як оце культурно ж уже стало, шо в нас стали корзини. Значить, уносили у корзині сіно і тоді у оту корзину ставили кутю і озвар.

А поки не було корзини?

А поки не було корзини просто уносили хароший оберемок соломи, сіна на ряднинці і туди ж ото становили туди кутю і озвар. А тоді ж його становили на стіл. Оце був, значить, той, як каже це була багата вечеря. І оце, значить, увечері сідали, це я помню, вже я здорова була, увечері сідали вечерять усі. І, значить, дід виходив на поріг і казав: «Мороз, мороз, іди до нас вечеряти! Мороз, мороз, іди до нас вечерять! Мороз, мороз, іди до нас вечерять!». Це ж повечеряли всі. Нікому дід не розришав пить води. «Не пийте води, як покушаєте, тоді будете пить воду, бо як ви літом підете на жнива, так будете дуже води хотіть. А як оце сьогодні витерпите, не будете води хотіть».

Цілий день не можна води пити до вечері?

Ні, ні ні. Тільки во времня вечері. Тільки во времня вечері. Тоді оце повечеряли, дід каже: «Ходім, будем мороза виганять». Значить, у нас кладовка була дерев’яна, в діда палка така велика дерев’яна. І він по тій кладовці стука: «Ану, мороз, тікай, тікай! Тікай, тікай, мороз! Ми ж тебе пошанували, тікай! Шоб ти не поморозив наших і ягняток і теляток». Почина, і по кладовці стука палкою. А людей тоді багато, й хат було густо. І каже дід: «Ану слухай». І отам он стукотить, і отам, виганяють скрізь мороза.

А як кликати мороза виходив, він брав з собою куті, чи якусь страву?

Ні, просто так виходив і гукав. А тоді оце тоже іменно під Різдво, значить, були такі яблуні, уже такі великі, і одна яблуня у нас ну вже просто отака була. І не раз не зародила. І дід каже: «Ану, ходім, я її полякаю. Це отакий день, шо, значить, я її полякаю, цю яблуню». Він бере сокиру і приходе, і отак трошки вроді руба її, отак і тут, і тут, і тут. «Оце тобі предупреждєніє, шоб ти на сейгод зародила. Єслі не зародиш, я тебе зрубаю». Оце тричі проказав, понамірювався сокирою, шо її зруба. На другий год яблуня зародила й дуже рясно первий раз. А було отакий уже стовбур був. Їй уже, може, й десять год було.