Це ще давно й давно

Це ще давно й давно, у мене бабка сусідка, вона вже, мабуть, піїсят год як померла. А ми ж такі дівчата молоді, ну хочеться, шоб розказали. «Бабусю, ви гадали, як заміж піти?». А вона: «Гадали, всігда». Всігда ж дівчата гадали. «А як ви гадали?». «Та я ось розкажу». Каже, ціла куча дівчат, ну давайте підем погадаєм. Це, по-моєму, під Різдво. Може під Андрія. На дворі холодно, каже, не хоцця далеко йти, а тута, каже, дєд і баба удвох живуть. Горить там у їх каганчик якийся, вона каже: «Я підійшла під вікно і стала і дивлюсь. Вони сидять на лежанці теплій. І мовчки сидять тихо-тихо. А я ж, – каже, – стою. Тоді баба каже на дєда: «Дєд, пойді подштанікі надєнь». Він, – каже, – пішов у те, у хатину передіваться». Тоді ж дівчата приходять кому як, кому шо сказали. А ця каже: «А мені сказали, шо пойди». І пішла того году й заміж. А я тоже, я любила оце отаке все. Усе запоминала і хотілося ж усе знать наперед. Значить, прийшла до мене подружка іти в клуб. Я кажу: «Ну давай погадаєм». А оце по сусідству в нас там був і син один, і другий син, і батько був. І до їх ходили, там кажен день у карти грали. «Давай, – кажу, – піди ти послухай, а тоді піду я послухаю». А вона: «Я не хочу йти, а ти хочеш – іди». Я підійшла ж під вікно, а у їх в карти грають. Тихо, тихо, ні звука. Так уроді там у хаті ні душі. А івана Хведоровича двоюрідний брат тоже там грав, підніма і каже: «Підожди, валєта дам». Я кажу: «Ну я вже почула». Так який момент, підійшла під вікно, глухо, ніхто ні слова. Каже: «шо тобі сказали?». «Скзали: «Підожди, валєта дам»». І не пішла я той год заміж.