Тоді за стіл заводить

Тоді за стіл заводить, а брат же не пускає. Тоді у молодої хлопців не було. Тепер приглашають і до молодої хлопців друзєй, і до молодого. А тоді в молодої були дружки. Якшо лантратівська нівєста, женіх так, як у мене, із Молодецького, значить хлопці забирали горілку, до когось ішли, там десь мати шось готовила їм закусить, Чи сала нарізали й хліба, чи яблуко. І пили, і розпивали десь там. Брат же ж продає (молоду – В.Г.). Він же стоїть з палкою. Із соломи такий бич. Гарний такий. І він же викупає тоже місце своє. Гроші дає і шо там. Ну, як тепер, шоколадки і все, а тоді… Тоді гроші ж це великі, двадцять п’ять рублів. А він: «Двадцять пять». Він не знає, які це гроші, а він невеликий був, ну на шість чи на скільки, годів сєм йому було. А він каже: «Мені двадцять п’ять рублів». Йому витягли якусь папірчину, дають йому. А він питає: «Двадцять п’ять, чи нє?». Він не знав.