Вже так вимотувало, не можно вже вжить було.

Тримісячна дитина довго спала, а потім кричала три місяці – В.Г.

Вже так вимотувало, не можно вже вжить було. А воно ще нехрищене було в нас. Ну ото місяць пробуло так, і другий місяць, і вже третій місяць. Боїмося хрестин: шо нам робить, де нам дитину дівать? Люди полякаються. А тоді по-сусідськи там у нас одна така бабка жила, в неї сестра була. А та сестра прийшла до неї, а ми попросилися туди. Кажу, принесем ми дитину, хай у вас побуде день. Однесли туди люльку, дитину туди, поставили. Та баба прийшла. Сидить отак, і теліпа ту люльку, теліпа. Я побіжу, вона кива, я вернулась. Вже з грудей тече – годувать нада, а дитина не просинається, спить. Та як заснуло ото, од тих пор – світа розвиднілось. Побачили ми світ білий. Хтона шо вона йому робила. А вона така була, шептала од людей. Вона робила в нас у садіку. Як яка дитина кричить, то сяде подви́га, подви́га – дитина заснула. Ото таке було. От вам і баби.

Бабу - В.Г.

Марфа звали.