Ну сватать приходили, канєшно

Ну сватать приходили, канєшно. Ну шо приходили. В мене був кавалєр один, у в армію виряжала. Вирядила його в армію, переписувалися. А тоді через скільки (я в маслозаводі тоді робила, ще пацанкою, дівчиною), переписувались. А тоді не став він писать пісьма. Коли слухаю, кажуть, приїжджає з армії, привіз собі нівєсту відтіля. Ну привіз да й хай. Ну я його й не бачила скільки. А тоді в мене був другий кавалєр, виряжала в армію, старосільський. Переписувалися, мабуть уже другий год пошов. А другий год пошов, а я в другому годі заміж пошла. Не ходив, нічого до мене. Прийшов, раз провів, ну побалакали і все, даже не сказав, шо й сватать прийду завтра, напримєр. Сьодні побув, а завтра… Нє, тільки попитав: «Де ви завтра будете?». Тоді грязько було, в шиїсят первому годі. А він каже: «Та не знаю, думали сьодні в клуб іти», так такечка не пошли. Раньше в клуб же ходили на Пенянку. Та так, кажу, не пошли. Так, може, й завтра так. «Ну я прийду». А куди прийду? Ничого не сказав. Мама пошла десь гулять, папи вже не було. … Дивлюсь, приходять оце жених же і сват. Ну посватали. Маму треба, я пішла покликала. «Мамо, йдіть, – кажу, – до вас дядьки якісь прийшли». І посміялися. Ну ми тоді стіснітєльні були. Не те, шо зараз – бідові. А тоді, я помню, я ж оце стала на тому, оце прихожа й кухня, на дверях як стала, стою. Він ото ж обговарює, той же, шо сватать прийшов. «Та ось жених, та понаравилась нівєста», мов, хоче заміж узять, собі в жони. А він тільки построївся, в шиїсятому годі строїлися, а в шиїсят первому поженилися. … Ну й так у нас прийшов, «Чи ти согласна, чи не согласна». Я стою, як той. А тоді сидю та й кажу: «Та як мама». А мама зразу, як я помню вже, шиїсят год пройшло, а як помню. (Ми кацапи (дисклеймер), ми з Росії ж, я з Бєлгорода) … Мама каже: «Нєт, я спутніка сєбє в жизні вибірала сама. Ти смотрі: тєбє наравітся – скажи «да», нє нравітся – скажи «нєт». Я тєбє нє гоню, ти в мєнє одна». «А ти в мене одна, як хочеш». Сиділа, сиділа, отак голови понахиляли, тоді ж дурні були, не те, шо зараз. І він нахилився, і я. І сидимо ж. А тоді сиділа, сиділа: «Ну ладно». І тоді отак я на його, а він – на мене. Так глянули, мовчки. А він тоді сидить. Каже сват: «Ну от тепер і будем ми балакать». Далеко ж ходить. Ну щитай три кілометри, а може й більше, на Пенянку. Він же на роботі, на тракторі робив. Він ту́тешній, це його ба́тьківщина. … Ну і так оце ж побалакали. Тоді довго не нада тянуть. … Та хай і свайба. Я каже: «Та в мене ще кой-чого ж немає». А він сидить, тільки й слово сказав, каже: «Шо є, то є, а чого нема – і не нада, будем жить – наживем». Оце його слова, а то ни шість, ни п’ять не сказав. Той же, сват усе ж балакає. …

Свайбу як гуляли?

Ну як гуляли? За стіл сідали ж, готовили усе, за столом же сиділи. На другий день от ж наряжалися баби, знаєш, творили чудака.