Та повно такого було. Раньше вообще дуже багато було

Чи не було таких людей, знахарів, що приворожувать?

Та повно такого було. Раньше вообще дуже багато було. У нас у Річках одна була така ворожка, шо я ще знаю, уже я вчилася в тєхнікумі. А до неї оце, їду додому, … їду, і їде якась жінка питає, а де живе, там, бабушка ця. Ми вже знали ту бабушку, де вона живе в Річках. І до неїзверталися оці всі. Приворожить оце там чоловіка, або там одворожить од якоїсь, або це там якусь хворобу, так це нада шоб же, шоб вона там вроді чи вишептала, вилічила. Так шо їздили, і багато. І дуже якось вірили. Ну були по-всякому. Є на хароше. Були і в Самотоївці (Краснопільський район – В.Г.) бабушки. … Син у мене був, старший, і от довго упісювався. Три годи, а він, як той єсть і єсть. Ну й сказали, шо переляк, значить. Нада його, той переляк, вилить. Ну куди? До бабушок же ходили. Бо хто ж? були й тут бабушки, була бабушка одна. Ця бабушка була, вона молитви якісь там читала. І вона була як костоправша. От могла вона чуствувать руками кості. І це там десь чи вивих якийсь зробився, Чи непонятно перелом чи шо. Куди? До бабушки. Як перелом, вона зразу знає, шо перелом. Уже вона нічого не буде робить, нада тільки їхать у больницю і накладать там гіпс і все. А як вивих – вона вправе. Або ото женські хвороби, шось там ото в животі. То тоже вона вправляла. Це вона могла зробить. Ну і переляк оце ж дітям виливала. На віск виликала. От інтєрєсно: дивишся, і ллє віск у воду і шепче ж шось, і шо показується, чого злякалася дитина. Другий раз показує, як собачка. От так головка собачки. Чи вже так собі вона може мені внушає, чи справді. Дивишся, як собача голова. Отак же ж ну, понятно. Або ще шось таке мущіна, чи шось таке, ну людини, може, якоїсь злякалась. Чи звірину якусь. Показує. Ну от хтона як, ну шептали. Дивись, чи воно просто, може, проходило со врємєнєм. Уже переростало, шо проходило. Чи пособляло. Були такі. Або ж ходили оці ж дуже травники оці, травознайці оці тоже ж, баби й діди. Ну це єстєствєнне. Це вона десь там бабушка її передала, там ще од чого шо, пам'ять хароша, вона запоминає. Вона собирає ті травки. Знає як їх уже там заварить. І помагає. Це дєйствітєльно, я з цим согласна. Шо це може буть. А так як ото кажуть, причарувала, одчарувала, то все єрунда. Ну а напували, напували чим попало. І бувало таке, шо мужчіни і помірали, чи женщіни, через те, шо хтона шо вона там наколочує. Там як начнуть розказувать, так… Були, були знахарі.

А прості люди з травами, не знали, шо собирать? Чи сушили тоже прості люди?

Сушили, аякже, я й зараз сушу. Он нагідки насушила. Тепер липи, цвіт липи. Тільки ж над дорогою не беру, бо тут вони… а так ото, де-небудь. Іван-чай – це ж хароші трави на чай. Листя смородини, листя малини, це вєточки оті, верхушечки. Прекрасний же чай. М'ята.

Це й раньше таке було, шо люди собі сушили?

Сушили.

І знали шо?

Знали, аякже, знали. Од кашлю он цвіт бузини, дуже ж хароший од кашлю. І зараз же ж по традиції нужне, не нужне, а сушиш. Колись, може, раз і пригодиться. Од поносу там, чи там шо-небудь тоже. Дітям од того, укропчик он од живота, як здувається животик. Окропну водичку ж. Чьо ж її купувать, як можна он свого ж дома. Трошки там кипнула або надавив і дай же ж капельок скільки дитині. Це то соблюдали й раньше, і зараз іще кой-хто так соблюдає. Не на ті ж лікарства, не на таблєтки на ті.