Ні, по всіх дворах

Так а як тоді діти оці бігали? По родичам, чи як вони?

Ні, по всіх дворах. Вечерю носили. Оце такий кусочок, канфєти були бєлиє ото сініє й красниє. Оце їх отак поріжуть і по кусочку тому давали.

А з чим ходили колядувати?

Колядувати пусті ходили. А вечерю носили, кутю варили ж родітєлі. Пирожок, може, спечуть.

А кутю з чого в вас варили?

Ну тоді ж варили з ячміня. Товкли ячмінь.

Ячмінь і шо додавали?

Ну сахарьку ж трошки, єслі є. А нема так нічого.

А ви на покуть ставили?

Обізатєльно. Озвар. «Озвар на базар, а кутю – на покуття».

Це приказували?

Да. Я вам розкажу щас. Мій дєдушка маму мою, значить, повіз до крьосної. А крьосний дав отаку буханку.

А де крьосний жив?

На Лутая. А вони ж отут жили. Повіз на Лутая її. А він їм отаку (він багатий був) дав отаку буханку. Вони кажуть: «Давай до Ягора Митровича, до Ваньчуків заїдем». А баба ж поміняла ту буханку. І отаку дала, а ту буханку забрала. А ті діти всі плакали, шо забрали ж буханку.

А коники, баришні не давали?

Давали. Барині. Я вже пекла барині, все время пекла. Як той і напечу, і напечу, вже наші внуки ходили. А тоді кажу дєдові «Не буду пекти, хвате». А вони прийшли, два мальчіка. Та той каже: «Ти ж казав тут конів дають, і нема». А дєд каже: «Я тобі казав печи коні».

А як воно, форма чи глазуррю?

Дєд же зробив такі коники, формочку, да. Ну отакі ж ті, жилізячка. І оце ж я їх викручувала. Барині більші, менші, коні більші, менші. З всадніками, і такі, й сякі.

А з чого, тісто яке було?

Ну добавляла ж і маргаринчику добавляла вже, й молочко добавляла.

Рецепт не пам’ятаєте?

Ні.

А зверху чимось там намальовували?

Обізатєльно.

От чим? Розкажіть

Появилось уже ото шо той… красітєль умєсто того, вмєсто… ну вода була вже, красітєль. І ми ним тоді ж уже красили.

А бурячком не красили?

Ні, не красили. Баби красили, наші родітєлі.

А як баби красили?

Ну старались же видавлювать і тоді намазувать.

Так ці коні й барині, коли носили вечерю вам давали?

Да, да.