Найстаріший варіант жіночого робочого одягу

Текст збирача:

Найстаріший варіант жіночого робочого одягу – запаски з тонкой чорної вовни, які обгорталися навколо стану, сходячись краями спереду. Розріз завішували фартухом сизуватого кольору.
Плахт нема, (носили – К.К.) спідниці з саржі (у “рубчик”) темного кольору, дуже широкі – на 12 пілок. По низу – дві складочки, між ними плисова лінія чорна або темно-синя.
Святкові спідниці були з “щьоточкою”, тобто в край спідниці вшивалася тасьма з маленькою бахромою. Застібка на спідниці – збоку розріз і гудзик. Святкові спідниці – шерстяні, “бєжові”, рипсові по 8-12 пілок; шовкові, сатинові прикрашалися по подолу складочками, шовковими лєнтами темно-синього кольору або однією чи двома смугами плісу.
До спідниці одягали фартухи іншого кольору, які теж були оздоблені складочками або плісом, але вони не вишивалися; завширшки до боків (в сусідньому селі Хорошках були дуже широкі фартухи – тільки розріз ззаду).
Бідніші селянки і в будень, і навіть в свято носили білі полотняні спідниці з матірки, які прикрашали своєрідною саморобною набійкою, закладаючи по подолу одну чи дві складочки, натирали їх свіжим листям гречки або бузини, утворюючи таким чином смуги або клітинки. (Бідніші спідниці – К.К.) з чотирьох пілок фарбували також дубовою корою, щавелем кінським (також і штані). Під такі спідниці в 20-30 роки вишиті сорочки вже не одягали, а шили з полотна не дуже довгі рубашки – це типовий буденний одяг.
З ситцю ні керсеток, ні спідниць не пам’ятають.
Штани робочі – полотняні фарбовані або білі. На коліна та зад нашивали шматочки шкіри. Дуже широкі, на очкурі-мотузці, заправлялися в чоботи.
Плахти в Клюшниківці вже не вироблялися на початку двадцятого століття, але носилися жінками як святковий одяг. Купували їх на ярмарках, у сусідніх селах (Хорошки, Снітин), де ткали не тільки плахти, а ще й скатерті. До плахт одягали парчеві фартухи з квітками різнокольоровими.

Побутували керсетки, полуюпки (з рукавами, але довжиною як керсетки) та юпки (довгі, нижче колін); вони оздоблювалися плісовими трикутничками.
Керсетки (шилися – К.К.) з простою “обложкою” (тобто з плісовими смугами) і “по-городському” (зі складною плісовою аплікацією). Позаду – “хвалди” прості (якщо складки лежать по спині) і під “бурю” – незакріплені вгорі складки, що стирчать, на підкладку спеціально нашивався шнурочок, що підтримував їх у такому вигляді. Юпки були легкі, з овечого сукна, але красивіші ватяні з сатину.

Свитка – тільки чоловіча, з овечого сукна (сині, чорні з нефарбованої вовни), без зборів. Застібувалася на саморобні гудзики з матерії (фабричні називалися “пувичками”) або крючки. Чумарки, схожі на свитки, зі зборами попереду й позаду, з фабричної мерсі темно-синього, чорного, “макового” кольору.

У великий холод жінки й чоловіки носили кожухи й кожушанки, довжиною як юпки. Жіночі кожушанки покривалися “шев’ютовим” сукном чорного, синього кольору, “хвалди” ззаду робилися на ваті. Комір невеличкий, кругленький, з каракулевих смушок. Чоловічий кожух – зі зборами позаду й по боках, шви оздоблювалися каракулевими обложками, з карманцями. Кожух був не у всякого, бідні (ходили – К.К.) у свитках.