Каже, йдем, а у того...

Каже, йдем, а у того, у Лівонят сидить тільки дзюр-дзюр, дзюр-дзюр-дзюр. І так швидко. Вона сидить під коровою і так швидко доє. В білій сорочкі. А він каже: «Хлопці, відьма!» Та як туди. Вона, каже, як стрибоне через тин, і ходу. Та по вгородах, та осюди аж до Рахубів. І побігла, побігла додому туди вона.

Так це вона як жінка виглядала?

Жінка.

А ким вона може перекидатися?

Собакою може бути, индюком. Ну слухайте. А тоді ж вона перестріла його, перестріла, йшов він з вулиці, із Садової. «А вона, – каже –, свиня. Як біжить, і мені прямо під ноги». А він самий менший був, його не брала відьма. Так він її, каже, як шмагнув желізною палкою, вона як закричить, та туди до тих, у вишні, до Кулинок. А другий раз – индюком, тоже вона. Ну а за оце ж, як він її вдарив палкою і поранив. І вона тоді зав’язала, каже, ногу. А це якраз снопи возили. А він (мишенята там були) питає: «Шо це, – каже, – Наташка, нога зав’язана». «Та, – каже, – возили снопи так брат вилами, – каже – снопи кидав, а вона клала на гарбі, так вилами вштрикнув ногу».