​А відьми ще були

А відьми ще були. І я б вам це вийшла показала там, де вона й жила. За Тетяною отам ото одна хата, ото за Тетяною, а тоді ота там хата стояла. Ото як раз там. Раньше так це точно ж були ж відьми. І ото тоже ж. Це не в нас досвітки були, а попереду ще, це видно в старіших, но чую ж розказують, шо Кабро там був, Савка, тоже був на досвітках же. І все ж клопочеться той хазяїн, шо відьма доє корову. Підеш доїть, корова видоєна і мокра. Ну, тоді всі ж бояться, а той же Савка каже, а давайте я просліжу. Поліз у хлів, а вона оказується як раз в дванадцять часов ото та відьма лізе і ото доє ж ту корову.

Яка вона з себе, відьма?

Кішкою зробиться, зробиться клубком, чим хочеш. Отак багато кажуть, багато йдуть, кажуть. На мосту бачили, колись ішли в Котельву, бачили, як відьма клубком – клубок котиться і все. Уже зна, шо то відьма, обмина її. Тепер би так прямо сунулись би того клубка, но тіки б же ж ото хай би тіки сунувся, а раньше вже знали, то боялися. Ну, тоді цей Савка ж пішов у хлів до корови, сів і сидить. Коли шкряба. Дванадцять часов ночі шкряба, а раньше ж було усе ж під соломою. Коли з під стріхи, каже, лізе кішка. Кішка, таки кішка настояща. І кішка ж таки. Вхватив він ту кішку, одрубав, узяв же топор, бо страшно, і поодрубував тій кішці оті, ньогтики. Ну тоді ж, а ночували ж так як і закон же ж на досвітках же ж, там же. Приходе вдосвіта додому, приходе вже ж розвидняється. Мати на печі лежить, стогне. Шо мамо, заболіли, чи шо? Лежить вона, не озиваеться, а вп’ять же ж топить треба, вже ж холодно. Шо ви, мамо, чи ви заболіли чи що, шо ви не встаєте топить? Хай ти, сукин син, в обліжні ляжеш, ти мені, каже, пальці поодрубував. Коли то його рідна мати.

Це точно?

Точно! Це точно, там Кабро Савка жив, отам отам через одну хату, за.. Татьяна Вітальєвна то живе.

Шо її бачили без пальців потім, да?

. Да! Бачили. Тоді ж і взнали, шо ото відьма.