І це те, шо тіки ж точно, шо й я його бачила

І це те, шо тіки ж точно, шо й я його бачила. Я це ще малою була, тут оце проти Тетяни крита хата, то куркулі там жили. І то їх машина тоді там молотила, і ми ж бігали там, ото батьки наші там же ж, куркулям, ото ж робили задурно, а ми ж бігали там гралися. І летів той Змій, так як із Котельви і на Рубани, отак він як раз через нашу хату. Ми дуже полякалися, то і ми бачили. А то усе врем’я літав у нас отам, ми жили з края, ото там же за Тетяною, там скраю жили. І там Зарічне, Украінка тепер воно зветься. І ото літав той Змій до дівчини. Раньше так ото, кажуть неможна нічо на дорозі було брать, об’язательно ото Змій покине, шо він отам покине, там якусь чи хустку покине там, чи лєнту. Ну оце та дівка, шо він до неї літав у Зарічне, знач, узяла лєнту. І як от хто возьме, а він тоді вже зна. І ото літав туди. І літав до неї до того він, шо вже вона ніде не сховається, вже і в пічі замазувалась, всьо равно найде. Він кров сосе з неї. Сосе кров вже до того, кажуть, вона доходилася, шо вже тіки тіки слоняється. Ну, тоді їй насовітували, шо... А літав він оце, а за ним багатир. Ото убивать ото ж того Змія. І ото літав багатир той на коні. В воздусі на коні. Ну, просто… В вас же ж кажеш – правда, тепер би такі ніхто б із молодих, куди там, ніхто тепер йому не вірив. І отут у нас криниця була, оце тут унизу. І тоді той багатир, оце як тягне хто воду, він спускається тим конем, шоб напоїть коня, тіке каже, постав відро, із цямрини зніми відро, і сам тікай, бо кінь як дихне, так пада людина, ото такий же він сильний дуже. Він ото напоє коня, то каать (кажуть – К.К.), укине там 15 чи 20 копійок в відро, і пита, чи давно бачили, коли Змій летів. Та каать, чи двоє там суток, чи троє. "Ну, – каже, – догонім". Як троє суток уже, як полетів Змій, троє суток пройшло, то догоне той багатир його. А він як летить, отой Змій, так отак головой – сюди й туди. Ото все кажуть, а чого він ото отак головой, то, кажуть, усе він же ж боїться багатиря того. І все так... І іскри отак, так і закривають іскри назад. І тоді ото, як дожене той, тоді вже чуть, як дожене отой же ж богатир того Змія, так отак ото тіки: "Гух, гух!" Ото б’є кійком, у нього кійок ото такий, ну його трудно того ж Змія убить. Ну, а той, шо літав оце до цієї дівчини, до того долітався вже, шо не може вже вона, і уже порога не переступе. Ну, тоді сказали, а раньше вошей же багато було, бери гребінець... А він в одно время летить, приліта до неї. Сідай на порозі, простилай газету і чешись, чешись. І вона так і зробила. Уже все равно, їй же ж конець. Коли він приліта. А як приліта і спускається в дворі – парубок. Парубок, кажуть, такий, прямо не наглянеш на його. Тоді вона то чешиться, а він... і її, ага... На газету сім’я насип і чешись, вроді ото ж чешиш. Тоді вона ото чешеться і бере ж те сім’я їсть. А він ото спустився, та тоді каже: "Разі можна їсти таку ж гадость?" А вона каже: "А разі можна пить християнську кров?" І він як рев(б)онув, як загуло, і вона на порозі й кончилась. Це те шо, шо уже ж воно недалеко, три кілометра через луг. Це точно, точно так уже ж бо... І батько ж його не раз бачив же ж, бо сушня ж у нас оце там. Всігда він ноччю там біля сушні, і ото баче, як він летить.

А який він із себе, змій?

Змій? Є і чотириголовий, є й семиголовий, є й трьохголовий.

Він з крилами?

Ну, крилів не видно, бо воно він отак як отак головой, так іскри, його засипають іскри дуже. Ну, як же, змій це, по-моєму, це ж гадюка ж по-моєму ото ж така.

Великий, мабуть, да?

Велике, страшне. Як летить, так така довга лєнта. І таке ж воно, його отак видно, шо головою кива, а іскрами осипа сам себе.

Це ви й самі бачили?

Сама, собствєнно я бачила, бачила як летів із Котельви на Рубани.

Скільки вам було років, коли ви його бачили?

Ну, років шість. Ото так. Ми там, я ж кажу, батьки там же ото робили, а ми ото гралися, там ото ж бігали.

А шо потім?

Його якшо дожене богатир, то тоді він його вбива. Він уже його не спусте з глаз, поки він його не вб’є. Ото він і три дні за ним летітиме і все врем’я битиме, битиме, поки він його вб’є. Ну трудно його, кажуть, убить. І багато так часто, як тіки ота, оце десь сидиш у хаті, і давно ж, я кажу, у нас досвітки всігда були. Ото як осія... воно ж сидять там над... діжа... Над діжею сидять же ж ото ж та шиють же ж, а лампочка та ж між ними як осія, у хаті так осія, то, кажуть, Змій полетів. Часто тоді дуже вони літали.

Не один літав?

Ні! Їх не один.

До однієї жінки літали?

Ні, ні, до різних. Ото ж на Рубани летів, оце ж Котельва, а туди Рубани. А як от відтіля він летів, це таке вроді як із Більська, он де Зарічне, ото туди він летів…