«Рябка» варили на городі

«Рябка» варили на городі. Тоді ж пліт не було, а вечерю щовечора в садку варили… Кирпичини накладуть, тоді ставляють чавунчик, значить, кипить пшонце, картошка, і поки заминають із мукичкою таке: дрібненькі-дрібненькі… затірочка. І ото вже як пшоно ввариться… Ну це таке засмажувалося вже і олійкою. «Рябко» звалося. І ото щовечора вечерю варили, їсти нічого було… Варяться картошки, пшоно. Уже як пшоно звариться, дивляться на вкус, чи не пересолене. Тоді кидають з муки оцю затірочку дрібнюсіньку, і воно робиться густеньке. Не так, щоб дуже густе: слизькеньке. Зажарюють олійкою, цибулькою. І таке ввечері добре! Шо не ‘д’їсись.

А чому страва так називалася?

Того шо пшоно і мука.

А як готували затірку?

У мисці затерти, величенькій, посуді (тоді дерев’яні були коробки для муки, такі з хванери пороблені). І в тій коробці ото муки всиплять чуть-чуть же. Затруть-затруть дрібненько. Тоді – на сито, підсіють, щоб мука вийшла, на тряпочку… мукичка ‘дпаде, а оці всі крупиночки́, які затерлися, кидають отуди, де пшоно зварилось і картошка. Тоді зажарять, а воно надворі ж вариться. Запах! Ще як і зажарине… Ох і добре! А ми сидимо ждемо під ворітьми, поки воно звариться. Воріт тоді не було: тин горо́жений. Під тином сидимо, поки звариться, поки й поснемо. А то стараєсся не заснути… Ото така була вечеря.