Там ліс на горі великий і він туди ходив ноччю

Дідусь, десь у тисяча дев'ятсот п'ятому році, ходив шукати квітку папороті. Там ліс на горі великий і він туди ходив ноччю. Пішов, а назад же йшов, він же її не побачів (квітку папороті – Н.О.). А назад як ішов, там єсть у нас Орлова могила, велика-велика, вища точка на горі. Колись там орел мостив гніздо. Він тіки дійшов до тієї могили і відтіля колесо вогняне вискочіло і за дідом гналося. То дід свитку підібрав і біг з гори бігом, і коли додому прийшов, то зляканий і на другий день у діда на шиї появилась гуля. І так дід Зінько наш ходив із гульою.

Чому називається Орлова могила?

Там, кажуть, шо не наші странці закопали шапку із грішьми, таку як на батюшці ото шовкова, чі золота і повна грошей. Хто це бачів, хто це знав? А дітвора, такі вже хлопці школярі, Підуть було і риються, риються, і вирили посередині отак завглибшки ямку (метрів два – Н.О.). Шукали тії шапки, думали шо воно не дуже глибоко, так ми достанем: «Ходіть, хлопці», – і то було пішли, шукали, шукали, довбуться і довбуться. Так сильно висока могила насипана. І вона як орел, форма орла (нагадує – Н.О.). Вона велика й була. Щас вона розповзлася, а тоді дуже висока була. Коло тієї могили просто на горі оказалась вода і там очерет, трясовина.