Буряки варили, солодушку пили

А готували щось солодке дітям?

Буряки варили, солодушку пили. Відкладали кі́сто: пекли хліб і кісто оставалось, бала́бушечки. І ото одщипнуть ті кіста – у солодушечку вкинуть, воно закиснеться – такий різкий квас… І з хлібом їли тоді. Отак було, піснота́. Це там, у п’ятдесятих годах, після голодовки ото… у сорок сьомому. Нічого їсти було: підуть бур’яну нарвуть, у лісі щавель такий, листочки. Помиють, наріжуть на столі дрібнесенько (а не знаю, чи муку кидали, чи ні) робили катлєти, ола́дики. Отак по столу його розкладали, а тоді ставили в піч… Ото зелень ту їли в голодовку… А тоді вже як уродило жито! Після сорок сьомого. Як намололи на жорнах! Жорна були такі, в сінях стояли. Намололи, насіяли і напекли хліба житного, круглі такі (як оце сейчас хліб круглий). На листі на капустяному. Отака була лопаточ ка. Сперва кладеш на листочку на лопаточку – і на черінь. Промете черінь у печі, як витопе, тоді ото лопаточкою сажа́ з листочком, і листочок той зав’яє́ під хлібиною, і печеться хліб. Такий добрий! Голодовка була в тридцять третьому: ‘дбирали, а сорок сьомий – був неврожай. Тоді весною посіяли і ждали поки вроде, ото літо, щітай, були голодні, бур’ян їли. Хто шо вирве – те й їсть. «Лопуцьки» звали ми. Ото ідеш по дорозі до річки (я коло річки жила) купаться там, чи шо, канави, городи пообкопувані, вуличка до річки: там бузина росте, там забу́дьки ростуть. Десь щипнеш, обчистив… покачав отак, бур’ян їли, калачики оці шо стеляться, дрібненькі. Сидять, щупають, вибирають – калачики їдять. Жовта окація була така низенька, цвіте жовтим, у школі обсажена. Ото туди ходили красти жовту окацію, чи в пелену, чи в торбу. Нашморгають отих жовтих, а вона така добра, солодка. Сторож ще й ганяв. За бур’ян ганяв. Отак жили…