Баби пекли. Коровай пекли

Баби пекли. Коровай пекли, а тоді на столі вряжали калиною. В бутилочках жито в пучечках, по дванадцять штук колосочків. І з’язували красною лєнточкою, хоч тряпочтку таку ‘дрізали червону. У бутилочки солоденька водичка ставлялась коло короваю. Навперехрестя перев’язували четвертушечки́. І ото за одну, а тоді навхрест і за другу.

Чи питали, чи можна коровай різати?

По-моєму, не питали. Кажуть: «Буде дружко сичас коровай краяти». І начинають різати. А дружки співають: «Дружко коровай крає, семеро дітей має. Та всі з кошелями – ввесь коровай забрали. А нам не давали». Дружки це співають. А він кусочками подає на тарілочці й там же рюмочка. На двох душ, дві рюмочки і коровай. Це вже на другий день. Тоді грали в неділю весілля, а в понеділок коровай ділили. А у молодої – у неділю ділили. А в молодого на другий день. Ото ж бе́седа, коровай розділили, началась бе́седа. По-нашому «бе́седа». Наряжалися всяк, хто в яке. Хто в молодяче (весільне вбрання - В.Г.), хто в молодого, хто в міліцінєра, через плече палка, і йшли по вулиці. В нас дядя Вася зазивав за стола, шоб вирядити вже свайбу всю, нада шоб хтото призвав додому. Як дєд Василь. Гукнули, ми там посиділи, і вже свайба кончилась.