​Печем пиріжки, варим кутю

Печем пиріжки, варим кутю, борщ пісний (в маленькім горщечку, щоб виїсти за вечерю).

Обов’язково, да?

Обов’язково шоб виїсти! Борщ з квасолею і суп з квасолею, пиріжки з капустою, з квасолею, пісне. Риба жарена, цибуля жарена – оце таке у нас свято!

А коли це готовлять, коли саме?

На Святвечір зранку, зранку готовимо, ввечері вечеряємо. Ввечері приносять онуки вечерять. Чи онуки, чи хрещеники. То приносять вечерять хрещеній матері, в мене в матері було багато хрещеників, так шо… Пісне вечеряємо.

А коли сіно стлали (на покутя – К.К.)?

Утром, увечері, в оцей день (Святвечір – К.К.), оце в нас сьогодні свято… Учора ввечері зварили ми кутю і узвар, утром устали, послали хлопця на покутя, він квокає на покуті. Оце ж матері так наші (казали робити– К.К.)... Сидить долі: “Кво-кво-кво-кво!”. Батька не було в мене, мати несе кутю, стеле сіно на покуті і ставить кутю, ставить узвар. А тоді доставляє, доварює і борщ, і суп, і оце (інше – К.К.). А ввечері, як поночі приносять вечерять – і вечеряємо.

А як хлопець квокає, то вона (мати – К.К.) йому нічого не робить?

Нічого, ніхто нічого. Поквокав-поквокав…

Ну це не так, як ви розповідали (інша респондентка – К.К.), у вас не так було

. Оце повечеряли, поблагодарили і покинули… Миска ж на тому стоїтьіз куті, із куті й ложки. Хлібину покладем, порожня миска. Накладена кутя, і озваром налита, кладуться всієї сім’ї ложки кругом, як поїли – то вже на ніч. Зверху хлібинку положили і поставили на столі. І стоїть вона ото цілу ніч, поки утром устають там, подивились: а ну, чия превернулась яка ложка? Подивляться – ніяка, значить ніхто не умре в цім году, всі будуть живі.

А як перевернулась?

Тоді дивляться, чия ложка. У сім’ї отой восєм душ, а кажний зна свою ложку.

У кожного своя?

У кожного своя! Вони ж дерев’яні, і то: у мене “Т” нарізана, там “Д” зроблене (Дмитро), там хрест – в кажного своє. Батько нічиєю ложкою не буде їсти, тільки в його своя ложка.

І Святвечір – то гукають мороза. І на Голодну кутю.

А як гукають?

Ну сядеш, батько, розсілись усі, він сидить і повернувся так до того, до вікна: “Мороз, мороз, іди до нас вечерять!”. Ну й повертається назад, начинаєм вечерять.

Один раз він кличе?

Один раз!

Значить як сідали вечеряти, ще й молитву читали?

Ще не сідають, поставили на стіл усе, становить мати усіх рядочком…

Дітей?

Дітей.

А куди?

Долі, долі отак же становимось до образів, просто серед хати, коло стола. Дивимося на образи і начинаєм “Отче наш” читать.

Просто “Отче наш”?

Просто “Отче наш”. А як на ніч, так мати всю молитву! Оце начинаємо…як же…бач, уже забула як. Починаєм: “Во ім’я Отца, і Сина, і Святого Духа, нинє і прісно, і вовєкі вєков. Амінь! Боже милостивий, буді мі, грєшну! Боже, очисти гріхи мої, Владико, прости бєззаконія мої! Святий, посіти і ісціли нємощь мою імені Твоєго раді”.

А, це на кожний день…

.
Треба було зранку попораться.

Попораться? А можна було пораться?

А як же! Та худоба ж… І топили.

Ну, не прясти, ні шити не можна ж було?

Попоратися, надіть оту юпку (до церкви), та надіть ті чоботи, та прядівом вимотать отутечко…шоб ловко стояли. Та випустить біленьку сорочку…