​Ввечері 6 січня - Багатий Святвечір

Текст збирача:

Ввечері 6 січня - Багатий Святвечір: варять кутю, узвар, вранці ставлять на покуті. Батько вносить сіно і робить на покуті гніздо. Мати несе кутю і узвар, ставить у гніздо, а всі діти сидять під столом та лавами і гуртом приказують: «Кво-кво-кво! Іде кутя на покутя, а узвар – на базар!». Потім мати витягує по одному дітей, за що ухопить, до того й приказує; як за волосся – «щоб чубатенькі курчата були!», як за вухо – «щоб вухатенькі були!», як за ноги – «щоб ножки довгі були, щоб сорока не вкрала!».

Страви: риба смажена («просіл»), цибуля, пісний борщ з квасолею (в малому горщику, щоб виїсти за вечерю), суп з квасолею, пиріжки з капустою, квас. Сідаючи вечерять, батько закликає мороза: «Морозе, морозе, іди до нас на вечорниці!». Потім кличе другий і третій раз, а в кінці приказує: «Гляди, щоб не поморозив жита та пшениці!». Після вечері всі кладуть свої ложки в миску з-під куті, накривають її хлібиною і залишають на ніч на столі. Вранці знімають хлібину і дивляться: чия ложка перевернеться, той помре у цьому році.

Діти на Святвечір лягали рано, одразу після вечері. Бо завтра, по-перше, вставати до заутрені, а по-друге – через пахолкування хлопчиків. Останні вже скоро після півночі починають ходити по дворах. Ці зовсім ще малі хлопці – перші, хто приносить радісну звістку про народження Спасителя. Тому ніхто і ніколи не проганяє їх з двору, скільки б їх не приходило. Пахолкують вони поодинці, намагаючись щонайшвидше обійти хати як родичів, так і інших односельців. Хлоп’ята добре знають, що найкращий гостинець дістається першому, хто ввійде в хату, бо до цього жодна жінка не вийде надвір навіть до худоби. Нещастя чекає у наступному році на таку господиню. А найгірше – це коли першою у цей день, так само, як і на Новий рік, і на Водохреща, до хати увійде жінка або дівчинка. Як хто забаче таку невдаху у дворі, то кричить: «Що ж ти, така-сяка, горя нам бажаєш? Проходь-но мимо!». Образа в такому випадку може тривати довгі роки. Заходячи у хату, пахолкувальник знімає шапку та голосно читає: «Маленький хлопчик, зліз на стовпчик…» тощо. У Клюшниківці немає (чи не збереглося) традиції обдаровувати «пахолкувальників», колядників та щедрувальників якимось спеціальним печінням, як буває в інших місцях. Дають в кого що є: найбільше – пиріжки, а в інші часи – цукерки та гроші.