​Ну, був у нас такий чоловік

Ну, був у нас такий чоловік, у нашому селі. Ну, чи він правду казав, ну, ми слухали як правду ж. Шо хотів вивчиться на ту, на відьму. Каже, прочитав, він читав магію ту. Почитав, розузнав, шо треа (треба - К.К.) робить же, ну і рішився, каже. Засвітив свічку і пішов під місток. На дванадцять часів. Як вони гуляють саме.

В обичний день?

В обичний день, у дванадцять часов ночі. Це усігда, кажуть, як тіки дванадцять, колись було так понімали, шо не йди нікуди в дванадцять, не йди. Перейде через дванадцять, пів первого, час, тоді вже йди скрізь, бо то саме відьми ходять. Ну, пішов, каже ж, сів під греблею з тією ж свічкою, сидів, сидів, досидівся до дванадцяти, ось гримить, просто аж гримить та гребля. Біжить, каже. Така ж якась звіряка біжить повз мене. Пробіг, каже так, шо і вивихнув…, вже, каже, струсило. А тоді вп’ять ну, ось ось вже вп’ять бігтиме, каже, а мені зробилось погано, каа (каже – К.К.), злякався, кинув ту свічку та хода з під того, з під греблі – не видержав, каже. А точно, каже, є. Бо я побачив, шо так як пишеться, так і є. Так я, каа (каже – К.К.), не видержав, я втік. Но на його і подейкували, казали, шо Яшко зна шось. Яшко зна, бо як тіки мол на корову на яку глянув, уже корові біда, вже шо-то з коровою... Значить хоч на очі так він, хоть сам і не знав нічого такого, а все таки дихнув він… То було на Яшка ото ремствіє було, шо він шось знає.