Digital archive of folklore

Батько в СОЗі, мати в СОЗі,
Діти плачуть на дорозі.
Під’їхало ГПУ –
Діти зразу в кропиву.

(– Бо їх ганяли, дітей, їсти ж хотілося і ганяли).

Устань, Лєнін, подивися,
Як ми в СОЗі дожилися:
Хата боком, клуня боком
І кобила з одним оком.

Коли Лєнін умирав,
Сталіну приказував:
«Щоб ти хліба не давав,
Сала не показував».

Як було мнє лєт сімнадцять, то я й не знала й нічєво.

То я й не знала нічого,
А як настало ж восімнадцять, я й полюбила ж й одного.

Я й полюбила одного,
Ой полюбила ж отакого, що сама себе прокляла.

Що сама себе прокляла,
Ой он уєхал, мєня бросіл, іще й малютку на руках.

Іще й малютку на руках,
А ту малютку ж звуть Анютка, вона й похожа ж на нєго.

Вона похожа на нєво,
Ой вона схожа ще й похожа, уся походочка єго.

Несе мати воду, коромисло гнеться,
А син на порозі стоїть да сміється. (двічі)

«Неси швидше воду, бо нічим умиться,
Плутаєш ногами, бо гидко дивиться. (двічі)

Неси швидше воду, іди, рубай дрова,
Шоб через годину вечеря готова. (двічі)

Мати ж моя, мати, мати ж моя Настя,
Ой бери ж ти торбу – вона тобі здасться. (двічі)

Ой бери ж ти торбу, палицю дубову
Да й не кажи людям, шо син вигнав з дому». (двічі)

А чириз годочок внучок народився,
А син на порозі стоїть, зажурився. (двічі)

«Мати ж моя, мати, мати ж моя Настя,
Ой вернись додому, бо ти мені здасться». (двічі)

Прийшов у садочок зозулю питати:
«Ой скажи, зозуля, а де ж моя мати?» (двічі)

«Була у садочку, всю нічку кувала,
А на позаранку замерзати стала». (двічі)

Прийшли чужі діти, хворост собірали,
Взяли твою маму, додому забрали». (двічі)

Ой у полі, полі сухий дуб розвився,
Який брат був добрий, поки не женився. (двічі)

А як оженився, та й узяв братицю,
Та й став виганяти рідную сестрицю. (двічі)

Чи я тобі, брате, сорочок не шила,
Що я йшла від тебе та все й голосила? (двічі)

Чи я тобі, брате, сорочок не прала,
Що я йшла від тебе та все я страждала? (двічі)

Ой у полі, полі сухий дуб розвився,
Який брат був добрий, поки не женився. (двічі)

Ой я маю чорні брови, маю карі очі!
Чом же ти мене, козаченьку, любити не хочеш?”

“Якщо хочеш, дівчинонько, щоб тебе любити,
Зроби місток через ярок, щоб добре ходити!”

“Ой якби я, козаченько, свої майстри мала,
Я би тобі через ярок місток збудувала.

Збудувала б я й дубовий, щоб добре ходити,
Посадила б калиноньку, щоб вірно любити.

Прийди, прийди, мій миленький, звечора до мене,
Зготувала моя ненька вечерю для тебе.

Посідаєм вечеряти за столи кленові,
Та будемо дивитися в кого які брови!” (двічі)

Од терну до терну дорожка бижить,
Піду до ворожки та й стану ворожить,
Тарада ой, таріда-ріда ой,
Піду до ворожки та й стану ворожить.

Ворожка ворожила та й випав валєт,
Ждала свого милого, а милова нєт,
Тарада ой, таріда-ріда ой,
Ждала свого милова, а милова нєт.

«Ой милий, ти милий, чом вчора не прийшов?»
«Я вийшов на двір, а там дощик пішов,
Таріда ой, таріда-ріда ой,
Я вийшов на двір, а там дощик пішов».

«Обдуриш, козаче, ти матір свою,
Я вчора гуляла – дощу не було,
Таріда ой, таріда-ріда ой,
Я вчора гуляла – дощу не було».

«Обдуриш, козаче, ти батька свого,
Ти вчора проводив подружку мою,
Таріда ой, таріда-ріда ой,
Ти вчора проводив подружку мою».

«Подруга, подруга, ти бісова кров,
Нащо розлучила ти нашу любов,
Таріда ой, таріда-ріда ой,
Нащо розлучила ти нашу любов?»

Як вспомню я гори високі, між горами сонечко горить,
Як вспомню ж я, милий, про тебе, як вспомню, так серце болить. (двічі)

А встану в неділю раненько, як соловей пісню співав,
Заходжу я в хату тихенько – там свекор листочки читав. (двічі)

«Іди, іди ж дочко, до столу, послухай, що милий написав,
Він пише, що має другую, тобі ж написав: “Забувай!”». (двічі)

Ничого ж я йому не скажу, а тільки я скажу одно,
Про нього я й може забула та ( в мене дитина мала).

Повій, вітре, на Вкраїну, повій, вітре, на село,
Скажи, сину, скажи, сину, як чекаю я його. (двічі)

Повій, вітре, вітре буйний, розжени ти сум мені,
Щоб ніколи не почули чорну звітку про синів. (двічі)

Хай цвіте калина в полі, хай сміються діточки,
Хай їх тато обнімає і шепоче казочки. (двічі)

Ой синочки, соколята, дай вам, Боже, щастя й мир,
Щоб додому повертались всі здорові і живі.

Повій, вітре, на Вкраїну, повій, вітре, на село,
Скажи, сину, скажи, сину, що чекаю його. (двічі)

Ой там за горою, там бої ідуть,
Санітари спєшно раняних несуть. (двічі)

Ой там старий батько окопи копав,
Він здалека бачив як боєц упав. (двічі)

Він здалека бачив як боєц упав,
Підійшов він ближче - син його лежав. (двічі)

"Чи ти, сину, раняний, чи вбитий лежиш,
Чом до мене, сину, ти не говориш?". (двічі)

"Я, батьку, не раняний, я вбитий лежу,
Возьми штири доски, збий дубовину." (двічі)

Оце ж тобі слава, оце ж тобі честь,
Висока могила, дерев'яний хрест. (двічі)

Ой дівчата ріднії, ви мої подруженьки,
Щось листів від милого не було давно,
А сьогодні вдосвіта, ще зоря не сходила,
Прилітає леленько-голуб у вікно.

Крильцями тріпощиться, що б це провіщалося?
А між тими крильцями славна новина,

Пише милий здалеку буквами виликими,
Що вже днями-тижнями скінчиться війна.
Пише милий здалеку буквами виликими,
Що вже днями-тижнями скінчиться війна.

Жди мене по зелену, по світлу, по ясному,
Будемо разом в березі слухать соловʼя,
Будем разом житечко в пишні копи ставляти,
Те, що ти посіяла, милая моя.
Будем разом житечко в пишні копи ставляти,
Те, що ти посіяла, милая моя.

Ой дівчата ріднії, що сказать? – не відаю,
Ви мої подруженьки, сестри ж ви мої,
Нумо в поле вольнеє, буйнеє, широкеє,
Зустрічать соколиків нам буде видніш.
Нумо в поле вольнеє, буйнеє, широкеє,
Зустрічать соколиків буде там видніш.

Среді гор крутих карпатських пробирался наш отряд,
Пробирался ночкой тьомной санітарний наш отряд.

Попірьод ішла повозка, на повозки красний крест,
А з повозки слишавсь стогон: «Скоро-скоро мой конєц!»

«Скоро ми на путь приєдєм, напою вас, накормлю,
Пиривʼязки всєм поправлю, дамой письма напишу».

От один боєць діктує: «Здрастуй, милая жена,
Бил я ранєн в грудь опасно, скоро дома буду я».

А другой боєць діктує: «Здрастуй, милая жена,
Бил я ранєн в грудь опасно і не жди домой міня!»

А сестриця пісьма пише, їй на серці ни лігко,
Їйо муж давно убитой, серце кровʼю облило.

Несе теща воду, коромисло гнеться,
А зять на порозі стоїть та й сміється. (двічі)

– Неси, теща, воду, бо нічим умиться,
Гупаєш ногами, аж гидко дивиться. (двічі)

Постав ще й півлітри, бо вижену з хати,
Будеш як зозуля в саду кукувати. (двічі)

Теща моя, теща, вродилась без щастя,
Поший собі торбу – вона тобі здасться. (двічі)

Поший собі торбу, пририхтуй ломаку,
Як підеш просити – не порвуть собаки. (двічі)

Як надінеш торбу, не йди біля хати,
Щоб люди не знали, що ти моя мати. (двічі)

– Ой зятю мій, зятю, зятю наш хороший,
Чом мене не вигнав, як давала гроші? (двічі)

Тепер не потрібна й на одну хвилину,
Бо за мої гроші ти купив машину. (двічі)

Зяті мої, зяті, й дочечки рідненькі,
Чом ми вас не гнали, як були маленькі? (двічі)

Як були маленькі, не вміли робити,
Ми вам торб не давали, щоб ішли просити.

Дайте десь куточок прилягти та сісти,
Я не попрошу вас ні пити, ні їсти. (двічі)

Бо я вже старенька, робити не можу,
Дайте відпочити, поки руки зложу. (двічі)

Неньки мої, неньки, не будьте щедренькі:
Як маєте гроші – не будьте дурненькі.

Як маєте гроші, хоч маленьку малість,
Не давайте дітям, бережіть на старість. (двічі)

Не вигоньте маму – проклянуть вас люди,
Будете старенькі, з вами ж таке буде.
Не вигоньте маму – проклянуть вас люди,
Будете старенькі, з вами таке ж буде.

На стлоі горілка, на столі медочок,
Дивлюсь у віконце – іде мій синочок. (двічі)

«Іди, іди, синку, щось буду питати,
Хто ж тобі рідніший: чи жінка, чи мати?» (двічі)

«Жінка мені рідна, бо моя дружина,
А тьоща рідніша, бо жінку родила. (двічі)

А ти ж моя мати, ти будеш мовчати,
Не будеш мовчати, то вижену з хати». (двічі)

«Діти ж, мої діти, діти й онучата,
Я ж вас доглядала, як квочка курчата. (двічі)

Гляділа по двоє, гляділа по троє,
А ви ж не схотіли та й мене одної. (двічі)

Не треба ни хліба, не треба ні плати,
Якби понімали, що я ваша мати». (двічі)

Вийду я на гору та й стану кричати:
«З ким же мені, діти, віку доживати?»

Біла кохта, чорний бантік, ти зачем розвʼязував?
Я любила тібя тайно, ти зачем розказував?

Ой як вийду я на гору – гляну милому й у двор,
Ой як міні привикати та й біз тебе, милой мой!

Я до тебе, моя мила, більш ніколи не прийду! (двічі)

Ой у полі на горбочку, де нескошена трава,
Там стояло три тополі, похилилася одна. (двічі)

Ой у полі на горбочку, де нескошена трава,
Там стояло три дівчини, і з них плакала одна.

“Ой подружко дорогая, що я тобі попрошу,
Помири мене із милим, а я тобі заплачу”. (двічі)

“Ой подружко, дорогая, я не буду вас мирить,
Я й сама на його гляну, в мене серце заболить”. (двічі)

Ой у полі три тополі, похилилася одна,
Парувалось там дві парі, розставалася одна. (двічі)

Кончив, кончив курс науки, в дом родітільский попав,
Ех, спросіл в отца благословєння, й которого отєц не дал.

Которого отєц не дал,
Ой друзʼя пред вами сознаюся - сестру родную полюбив.

Чом ти не прийшов, як місяць зійшов, як я тебе ждала,
Чи коня не мав, чи стежки не знав, чи мать не пускала?Чи коня не мав, чи стежки не знав, мати не пускала?

І коня я мав, і стежку я знав, ще й мати пускала,
Найменша сестра, бодай не зросла, сідельце сховала,
Найменша сестра, бодай не зросла, сідельце сховала.

А старша сестра сідельце знайшла, коня осідлала,
“Їдь братіку мій, до дівчиноньки, котра тебе ждала!,
Їдь братіку мій, до дівчиноньки, котра тебе ждала!”.

Тече річенька й невеличенька, схочу – перескочу,
Віддай же мене, моя матінко, за кого я схочу,
Віддай же мене, моя матінко, за кого я схочу.