I am leaving you today

Повій, вітре, на Вкраїну, повій, вітре, на село,
Скажи, сину, скажи, сину, як чекаю я його. (двічі)

Повій, вітре, вітре буйний, розжени ти сум мені,
Щоб ніколи не почули чорну звітку про синів. (двічі)

Хай цвіте калина в полі, хай сміються діточки,
Хай їх тато обнімає і шепоче казочки. (двічі)

Ой синочки, соколята, дай вам, Боже, щастя й мир,
Щоб додому повертались всі здорові і живі.

Повій, вітре, на Вкраїну, повій, вітре, на село,
Скажи, сину, скажи, сину, що чекаю його. (двічі)

Среді гор крутих карпатських пробирался наш отряд,
Пробирался ночкой тьомной санітарний наш отряд.

Попірьод ішла повозка, на повозки красний крест,
А з повозки слишавсь стогон: «Скоро-скоро мой конєц!»

«Скоро ми на путь приєдєм, напою вас, накормлю,
Пиривʼязки всєм поправлю, дамой письма напишу».

От один боєць діктує: «Здрастуй, милая жена,
Бил я ранєн в грудь опасно, скоро дома буду я».

А другой боєць діктує: «Здрастуй, милая жена,
Бил я ранєн в грудь опасно і не жди домой міня!»

А сестриця пісьма пише, їй на серці ни лігко,
Їйо муж давно убитой, серце кровʼю облило.

На узвишші, за гаєм зеленим,
Де солдат ціла рота полягла,
Якась жінка у чорному всьому,
Наче крук, серед мертвих брела.

Ось уздріла вона офіцера,
Стала чоботи з нього знімать,
Потривоживши рани глибокії,
Став він жинку лихую благать.

“Не знімай, я прошу, я благаю,
Бо від ран же так тяжко мені.
Я напевне тобі відгадаю,
Що й у тебе є син на війні.”

“Правду кажеш, є в мене синочок,
І його дуже жалко мені.
Служить в армії він лейтенантом,
Ну а чоботи нащо тобі?”

Зняла чоботи, здерла шинелю,
І не глянувши навіть в лице,
Пішла крадучись жінка-злодійка
У своє невеличке сільце.

А на ранок старий стару хвалить,
Добрий одяг йому здобула.
А ось гроші, якісь документи
У кармані у нього знайшла.

Розгорнула, а там фотокартка,
І у розпачі крикнула вона:
“Ой, прости ж мене, рідний синочку,
Що тебе твоя мати роздягла.”

У неділю всі дзвони дзвонили,
У неділю всі дзвони гули.
То героя того хоронили,
А злодійку до суду вели.