I am leaving you today

Повій, вітре, на Вкраїну, повій, вітре, на село,
Скажи, сину, скажи, сину, як чекаю я його. (двічі)

Повій, вітре, вітре буйний, розжени ти сум мені,
Щоб ніколи не почули чорну звітку про синів. (двічі)

Хай цвіте калина в полі, хай сміються діточки,
Хай їх тато обнімає і шепоче казочки. (двічі)

Ой синочки, соколята, дай вам, Боже, щастя й мир,
Щоб додому повертались всі здорові і живі.

Повій, вітре, на Вкраїну, повій, вітре, на село,
Скажи, сину, скажи, сину, що чекаю його. (двічі)

На узвишші, за гаєм зеленим,
Де солдат ціла рота полягла,
Якась жінка у чорному всьому,
Наче крук, серед мертвих брела.

Ось уздріла вона офіцера,
Стала чоботи з нього знімать,
Потривоживши рани глибокії,
Став він жинку лихую благать.

“Не знімай, я прошу, я благаю,
Бо від ран же так тяжко мені.
Я напевне тобі відгадаю,
Що й у тебе є син на війні.”

“Правду кажеш, є в мене синочок,
І його дуже жалко мені.
Служить в армії він лейтенантом,
Ну а чоботи нащо тобі?”

Зняла чоботи, здерла шинелю,
І не глянувши навіть в лице,
Пішла крадучись жінка-злодійка
У своє невеличке сільце.

А на ранок старий стару хвалить,
Добрий одяг йому здобула.
А ось гроші, якісь документи
У кармані у нього знайшла.

Розгорнула, а там фотокартка,
І у розпачі крикнула вона:
“Ой, прости ж мене, рідний синочку,
Що тебе твоя мати роздягла.”

У неділю всі дзвони дзвонили,
У неділю всі дзвони гули.
То героя того хоронили,
А злодійку до суду вели.

Ніхто так не літає, як пташечка вгорі,
Ніхто так не страдає, як милой на войні. (двічі)

Ніхто так не страдає, як милой на войні,
Он пушки заряжає, не вспомніт обо мнє. (дві)

Він пушки заряжає, а з пушки гром гремить,
Прийшла звістка й печальная, що милой мой убит. (двічі)