I am leaving you today

У віконця старенькая мати свого сина з войни вигляда,
Може, прийде з германськага бою і покраща в матусі життя. (двічі)

Ой, не жди ти, старенькая мати, твого сина давно вже нема,
Він убитий германським снарядам – тільки в полі магила адна. (двічі)

Тільки в полі магила чарніє, кругом неї шовкова трава,
Паскидайте ви, хлопці, пілотки, бо вже вірнага друга нема. (двічі)

Можливий варіант останнього куплету:

У віконця старенькая мати свого сина з войни вигляда,
І не прийде з германськаго бою, не покраща в матусі життя. (двічі)

Несе мати воду, коромисло гнеться,
А син на порозі стоїть да сміється. (двічі)

«Неси швидше воду, бо нічим умиться,
Плутаєш ногами, бо гидко дивиться. (двічі)

Неси швидше воду, іди, рубай дрова,
Шоб через годину вечеря готова. (двічі)

Мати ж моя, мати, мати ж моя Настя,
Ой бери ж ти торбу – вона тобі здасться. (двічі)

Ой бери ж ти торбу, палицю дубову
Да й не кажи людям, шо син вигнав з дому». (двічі)

А чириз годочок внучок народився,
А син на порозі стоїть, зажурився. (двічі)

«Мати ж моя, мати, мати ж моя Настя,
Ой вернись додому, бо ти мені здасться». (двічі)

Прийшов у садочок зозулю питати:
«Ой скажи, зозуля, а де ж моя мати?» (двічі)

«Була у садочку, всю нічку кувала,
А на позаранку замерзати стала». (двічі)

Прийшли чужі діти, хворост собірали,
Взяли твою маму, додому забрали». (двічі)

На узвишші, за гаєм зеленим,
Де солдат ціла рота полягла,
Якась жінка у чорному всьому,
Наче крук, серед мертвих брела.

Ось уздріла вона офіцера,
Стала чоботи з нього знімать,
Потривоживши рани глибокії,
Став він жинку лихую благать.

“Не знімай, я прошу, я благаю,
Бо від ран же так тяжко мені.
Я напевне тобі відгадаю,
Що й у тебе є син на війні.”

“Правду кажеш, є в мене синочок,
І його дуже жалко мені.
Служить в армії він лейтенантом,
Ну а чоботи нащо тобі?”

Зняла чоботи, здерла шинелю,
І не глянувши навіть в лице,
Пішла крадучись жінка-злодійка
У своє невеличке сільце.

А на ранок старий стару хвалить,
Добрий одяг йому здобула.
А ось гроші, якісь документи
У кармані у нього знайшла.

Розгорнула, а там фотокартка,
І у розпачі крикнула вона:
“Ой, прости ж мене, рідний синочку,
Що тебе твоя мати роздягла.”

У неділю всі дзвони дзвонили,
У неділю всі дзвони гули.
То героя того хоронили,
А злодійку до суду вели.