Digital archive of folklore

У полі береза, у полі кудрява,
Та хто йде – не минає, ой березу лама(є). (двічі)

Та хто йде – не минає, березу ж ламає,
Та й горе (ж) тому жити, ой хто пари не ма(є). (двічі)

Та горе ж тому жити, хто пари не має,
А ще гірше тому, ой хто по дві коха(є). (двічі)

Світає-дняє, милого ж немає,
А вже світ біленький, як прийшов мій миленьк(ий). (двічі)

Прийшов він до хати, сам лягає спати,
До стіни очима, а до мене плечим(а). (двічі)

Ой на горі чорнобил по дорожці стелиться,
А мій милий Михайло в другім селі жениться. (двічі)

«Запрягай, брате, коня, коня вороненького,
Та й поїдем в те село, до мого миленького». (двічі)

Приїхали в те село, щось мені не весело,
Гляну на подвір’ячко – в милого весіллячко. (двічі)

«Піди ж, мила Тетяно, щось до нас приїхало,
Чи твоя родинонька, чи моя дружинонька. (двічі)

Ой ти, мила Тетяно, оставайся дівкою,
Оставайся дівкою, я поїду з жінкою». (двічі)

«Я ж тебе, Галю, не лаю, я ж у тебе, Галю, питаю,
Ой чи були гості у мойому домі, у мойому домі без мене?» (двічі)

«Був Іванко, був і Омелько,
Та й ще те Михайло, мале шкандибайло, був у мене молодої без тебе». (двічі)

«Я ж тебе, жінко, не лаю, я ж у тебе правди питаю,
А що їли ж гості у мойому домі, у мойому домі без мене?»

«З’їв Омелько індюка, а Іванко гусака,
А оце Михайло, мале шкандибайло, з’їв у мене молодої голуба». (двічі)

«Я ж тебе, Галю, не лаю, я ж у тебе правди питаю,
А що пили гості у мойому домі, у мойому домі без мене?»

«Пив Омелько горілку, а Іванко наливку,
А оце Михайло, мале шкандибайло, пив у мене молодої конячок». (двічі)

«Я ж тебе, жінко, не лаю, я ж у тебе, жінко, питаю,
А де спали гості у мойому домі, у мойому домі без мене?» (двічі)

«Спав Омелько під столом, а Іванко за столом,
А оте Михайло, мале шкандибайло, спав у мене молодої під боком». (двічі)

(Щоб чоловіки жінок не кидали самих!)

Да ясно-красно жи й а де сонечко сходить,
А низенько, низенько й захо(дить).

Низенько заходить,
Да славний парєнь, да й уже ж він жонатой
Да й до дівчи-, до двічини хо(дить).

До дівчини ходить,
Да ой не ходи жи да до мене, й козаче,
Бо й уже жи ти, бо вже ти жона(тий).

Уже ти жонатий,
Та як будеш да до мене ой ходити,
Да й убий сво-, й убий свою жонку.

.

На горі берьоза, ой на горі кудрява,
Ой хто йде, не минає, берьозу лама(є). (двічі)

Хто йде, не минає – березу ламає,
Ой горе тому жити, шо жінки не ма(є). (двічі)

Горе тому жити, шо жінки не має,
А й а ще найгіркіше, хто дві-три коха(є). (двічі)

Вийду за ворота – травка зеленіє,
Ой за хорошим мужом жінка молоді(є). (двічі)

За хорошим мужом жінка молодіє,
За розсукиним сином з личенька марні(є). (двічі)

Тиха, тиха на дворі погода,
Нема мого милого з похода,
Нема мого милого з похода.

А ще тихша погодонька буде,
Як мій милой з похода прибуде,
Як мій милой з похода прибуде.

Іде милий, іде й у дорозі,
Стоїть мила з дитям на порозі,
Стоїть мила з дитям на порозі.

– Здраствуй, мила, здраствуй, чорнобрива,
Чия в тебе на руках дитина?
Чия в тебе на руках дитина?

(– Проходила циганочка вранці,
Та й забула дитину на лавці.

– Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива,
Не такая циганська дитина.

У циганів дитина чорнява,
А у тебе на руках білява.

– Ходім, милий, ходімо до хати,
Буду тобі всю правду казати.

– Ночував у мене козак аж три ночі.
Та й оставив свої карі очі.

– Ходім, мила, ходімо до хати,
Буду тебе, мила, катувати.)

Од терну до терну дорожка бижить,
Піду до ворожки та й стану ворожить,
Тарада ой, таріда-ріда ой,
Піду до ворожки та й стану ворожить.

Ворожка ворожила та й випав валєт,
Ждала свого милого, а милова нєт,
Тарада ой, таріда-ріда ой,
Ждала свого милова, а милова нєт.

«Ой милий, ти милий, чом вчора не прийшов?»
«Я вийшов на двір, а там дощик пішов,
Таріда ой, таріда-ріда ой,
Я вийшов на двір, а там дощик пішов».

«Обдуриш, козаче, ти матір свою,
Я вчора гуляла – дощу не було,
Таріда ой, таріда-ріда ой,
Я вчора гуляла – дощу не було».

«Обдуриш, козаче, ти батька свого,
Ти вчора проводив подружку мою,
Таріда ой, таріда-ріда ой,
Ти вчора проводив подружку мою».

«Подруга, подруга, ти бісова кров,
Нащо розлучила ти нашу любов,
Таріда ой, таріда-ріда ой,
Нащо розлучила ти нашу любов?»

Тиха, тиха на дворі погода,
Нема мого милого з походу. (двічі)

Іще тихша погодонька буде,
Як мій милий з походу прибуде. (двічі)

Іде милий, іде по дорозі,
Стріча милу з дитям на порозі. (двічі)

– Здоров, мила, здоров, чорнобрива,
Чия в тебе на руках дитина? (двічі)

– Була в мене циганка уранці,
Та й забула дитину на лавці. (двічі)

– Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива,
Не такая циганська дитина. (двічі)

А в циганки дитина чорнява,
А у тебе на руках білява. (двічі)

– Був у мене козак опівночі,
Та й оставив свої карі очі. (двічі)

Ой коли той вечір та й повечоріє,
Коли мій миленький та й до мене прийде?

Ой хоч не до мене, до моєї хати,
До того віконця, де спати лягати.

Спатоньки лягала, правдоньки питала,
Чи ти мене любиш, чи з мене смієсся?

Чи ти мене любиш, чи з мене смієсся?
До другої ходиш, та й не признаєсся.

І ходити буду, і любити буду,
По правді признаюсь, сватати не буду.

Єсть у мене жінка, ще й діточок двоє,
Ще й діточок двоє, похожі на мене.

Ще й діточко двоє, чорнові обоє,
Ріжуть моє серце на четверо двоє.

Ой у полі озеречко, там плавало відеречко,
Соснови трості, дубове денце, не цурайся, моє серце!

Там плавало ще й другоє, восім суток під водою,
“Вийди дівчино, вийди кохана, поговоримо з тобою!”

“Ой я рада виходити, з тобой речі говорити,
Лежить мій нелюб на правой ручки, та й боюся розбудити!”

Ой дівчино моя люба, не цурайся від нелюба,
Буду стріляти, буду влучати з-под зильоного дуба. (двічі)

“Ти ж не устрілиш, ти ж не улучиш, тільки жизнь нашу розлучиш!”

“Кидай, Петре, жінку, а я чоловіка,
Та й поїдем на Вкраїну, де весело жити” (двічі)

“Боюсь, Катря, боюсь, щоб нас не спіймали,
Ой щоб наших білих ручок назад не звʼязали” (двічі)

Косе Семен, косе, на шлях поглядає,
Усі жінки обід несуть, моєї немає.

Кинув косу в росу та й пішов до хати,
Питається малих діток: “А де наша мати?”. (двічі)

“Наша мати пішла у луг по калину,
Нам сказала, приказала, що я вас покину. (двічі)

Наша мати пішла у луг по телята,
Нам сказала, приказала, що ви сиротята” (двічі)

А до мене вечірком, (двічі)
А до мене вечірком прийшов кум потайком. (двічі)

Треба піч затопить, (двічі)
Треба піч затопить і вечерю зварить. (двічі)

Я насипала пшенця, (двічі)
Я насипала пшенця та впіймала горобця. (двічі)

Крильця, стегна обідрала, (двічі)
Крильця, стегна обідрала та в горнятко ізклала. (двічі)

А з задка і з реберець, (двічі)
А з задка і з реберець я зварила холодець. (двічі)

Цілу ніч ми гуляли, (двічі)
Цілу ніч ми гуляли, горобця доїдали. (двічі)

Ще надворі не світало, (двічі)
Ще надворі не світало, як кума завітала. (двічі)

Ми в постелі ще лежали, (двічі)
Ми в постелі ще лежали, як шибки забряжчали. (двічі)

Кума кума забрала, (двічі)
Кума кума забрала, мені чуба намняла. (двічі)

Кум тікав навпростець, (двічі)
Кум тікав навпростець, розтрушував холодець. (двічі)

Ох, і весело було, (двічі)
Ох, і весело було - сміялося все село! (двічі)

Ой там за горою та за крем’яною,
Не по правді жиє чоловік з жоною. (двічі)

Не по правді жиє, не по правді робе,
Свою жінку має, до другої ходе. (двічі)

Вона йому стелить постіль паперову,
Він її готує нагайку дротову. (двічі)

Ой ходив донець, та й сім год по Дону,
Ой на восьмом году сам додому йду.

На восьмом году сам додому йду,
Ой не сам же я йду, ше й коня веду.

Не сам же я йду, ше й коня веду,
А обняла ночка возлє лєсочка.

Обняла ночка возлє лєсочка,
А прив’язав коня возлє явора.

Прив’язав коня возлє явора,
А й сам ложився спать возлє коника.

Сам ложився спать возлє коника,
Ой чи спав, чи не спав та й прокинувся.

Чи спав, чи не спав та й прокинувся,
А прилізла к єму лютая змія.

"Чи ти спиш, донець, а чи так лежиш,
А й уставай, донець, я правду скажу.

Уставай, донець, я правду скажу,
А я правду скажу про твою жену.

Шо твоя жена у розброд пішла,
А коні вороні порозпродала.

Коні вороні порозпродала,
А й синів-соколів порозогнала".

Пішов же донець по своїм добру,
Ой жена молода ворота одчиня.

Жена молода ворота одчиня,
Ой шапочки не зняв, "здоров" не сказав.

Шапочки не зняв, "здоров" не сказав,
Ой жені молодій з плєч головку зняв.

Пішов же донець по своїм добру,
А й коні вороні по станках стоять.

Коні вороні по станках стоять,
А сини-соколи за столом сидять.

Заплакав донець, головку обняв,
А й шо лютій змії віроньки дав.

Летіла зозуля, на бережку сіла,
На бережку сіла же, а ой стала же кува(ти).

На бережку сіла та й стала кувати,
Не чуть мого милого же, та й не чуть, не слиха(ти).

Не чуть мого милого, не чуть, не слихати,
На жовтім пісочку а два слідочки зна(ти).

Що первий слідочок коня вороного,
А другий слідочок а й парня молодо(го).

Я піду в лісочок, зорву там листочок,
Буду прикривати же а й милого слідо(чок).

Щоб роса не впала, пташки не бродили,
А мого милого а й краще не люби(ли).

Вони ж полюбили, ще й причарували,
Несолону рибку ой вечерять дава(ли).

Вечеряй, вечеряй, та й не сумнівайся,
А як не жонатий, а й з нами зоставай(ся).

"Єсть у мене жінка ше й діточок двоє,
Ше й діточок двоє, а й чорняві обо(є).

Чорняві хороші, на мене похожі,
А й жінка русява, а й вона ж мені па(ра).

Ой, Боже ж мій, Боже, який я удався,
На чужій сторонці же а й за жінку призна(вся)".

Летіла зозуля через мою хату,
Сіла на калині та й стала кувати. (двічі)

“Ой ти, зозулино, чого рано куєш?
Чи ти, зозулино, горе моє чуєш?” (двічі)

“Як би не чувала, то я б не кувала,
Тобі б, молоденькій, правди б не казала.” (двічі)

Як піду в садочок, зорву я листочок,
Та й понакриваю милого слідочок. (двічі)

Щоб роса не впала, пташки не блудили,
Щоб мого милого дівки не любили. (двічі)

Одна полюбила та й причарувала,
Несолону рибку вечерять давала. (двічі)

“Вечеряй, вечеряй та й не сомнівайся,
А як нежонатий – зо мной оставайся.” (двічі)

“Єсть у мене жінка, єсть у мене діти,
Раде б моє серце до їх полетіти.” (двічі)

“Тобі, мій миленький, до їх не літати,
Тобі, мій миленький, зо мной привикати.” (двічі)

Тихо-тихо на вулиці буде,
Як мій милий додому прибуде. (двічі)

Їде ж милий, уже й у дорозі,
Стоїть мила з дітьом на порозі. (двічі)

– Здраствуй ж, мила, здраствуй, чорнобрива.
Чия ж в тебе на руках дитина? (двічі)

– Був у мене козак аж три ночі,
Він наставив свої карі очі. (двічі)

Ой у полі озеречко, там плавало відеречко,
Соснові тростья, дубове денце, ой не цурайся, моє серце. (двічі)

Воно плава, виниряло троє суток із водою,
ー Вийди, дівчино, вийди, кохана, ой поговоримо з тобою. (двічі)

ー Ой рада б я виходити та й з тобою говорити,
Лежить нелюбий на правій ручці, ой боюся розбудити. (двічі)

ー Ой дівчина моя люба, одвернися од нелюба,
Буду стріляти, буду влучати та в нелюба попадати. (двічі)

Тиха, тиха на дворі погода,
Дожидала милого з походу. (двічі)

Їде милий по битій дорозі,
Стоїть мила з дитям на порозі. (двічі)

ー Здраствуй, мила, здраствуй, чорнобрива,
Чия в тебе на руках дитина? (двічі)

ー Була в мене циганочка Дуня,
Вона в мене дитину забула. (двічі)

ー Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива,
У циганки не така дитина. (двічі)

ー У циганки дитина чорненька,
А у тебе дитина біленька. (двічі)

ー Був у мене козак аж три ночі,
Він покинув свої карі очі. (двічі)

А мій милий чорнобривий вареничків хоче,
А мій милий чорнобривий вареничків хоче,
Навари, милая, навари, милая,
Навари, у-ха-ха, моя чорнобривая! (двічі)

А у мене дров немає, милий мій, миленький,
А у мене дров немає, голубе сизенький,
Нарубай, милая, нарубай, милая,
Нарубай, у-ха-ха, моя чорнобривая! (двічі)

А у мене сил немає, милий мій, миленький,
А у мене сил немає, голубе сизенький,
Помирай, милая, помирай, милая,
Помирай, у-ха-ха, моя чорнобривая! (двічі)

А з ким будеш доживати, милий мій, миленький,
А з ким будеш доживати, голубе сизенький,
Із кумой, милая, із кумой, милая,
Із кумой, у-ха-ха, моя чорнобривая! (двічі)

Ну підемо додому, милий мій, миленький,
Вареничків наварю, голубе сизенький,
Не балуй, милая, не балуй, милая,
Не балуй, у-ха-ха, моя чорнобривая! (двічі)

Та з ким будеш доживати, милий мій, миленький,
Та з ким будеш доживати, голубе сизенький,
Із тобой, милая, із тобой, милая,
Із тобой, у-ха-ха, моя чорнобривая! (тричі)