Цифровий архів фольклору

Маленькая дівочка як розова квіточка,
Читаю, читаю – нічого не знаю,
Тіки знаю аз та буки – дайте копієчку в руки!

Не здихай, мила, так тяжко,
Не здихай так тяжело,
А вой да хіба же тобі дру…, ой дружка жалко,
Забувай тепер його.

Забувай тепер його.
Та вой да хіба же тоді же я, ой я й забуду,
Як закроються ой глаза.

Як закроються глаза.
Та вой да серце же кров'ю же о…, ой оболльоться,
Грудь сов'яне же я..., ой як трава.

Грудь сов'яне, як трава.
Та вой да грудь сов'яне і ой засохне,
Нікогда не ро…, ой розцвітьот.

Нікогда не розцвітьот.
Та вой да по кладбищу я ходила,
Не боялась нічого.

Не боялась нічого.
Та вой да чого ж мені ой здєсь бояться,
Здєсь ночниї сторожа.

Здєсь ночниї сторожа.
Та вой да чого ж мені здєсь бояться,
Здєсь мой миленький лежить.

«Ой здорова, дівчинонько, куди йдеш? (двічі)
Скажи мені правдоньку, де живеш?». (двічі)

«А я живу, козаченьку, край води, (двічі)
Поставила хаточку з лободи. (двічі)

А ще тому сінесеньки приплету (двічі)
З високо дерева, з черету». (двічі)

«Ой здорова, дівчинонько, одчини, (двічі)
Сама собі славоньки не вчини!». (двічі)

Ой на горі больниця стояла,
В тій больниці Маруся лежала. (двічі)

В тій больниці Маруся лежала,
Чорним шовком головку в’язала. (двічі)

Чорним шовком головку в’язала,
Із-за моря зіллячка бажала: (двічі)

«Ой хто ж мені зіллячка достане,
Той зо мною на рушничок стане!». (двічі)

Де взялися три козаки з полку,
Розв’язали Марусі головку. (двічі)

Один каже: «Я Марусю люблю!»,
Другий каже: «Я Марусю возьму!». (двічі)

Третій каже: «Три коники маю,
Я Марусі зіллячка достану. (двічі)

Одним конем до моря доїду,
Другим конем море переїду. (двічі)

Третім конем на камені стану,
Із-за моря зіллячка достану». (двічі)

«Остав, козак, зіллячко копати!», -
Стала йому зозуля кувати. (двічі)

«Ой не копай, козаченьку, зілля,
Бо в Марусі в неділю весілля!». (двічі)

Ой став козак коня підганяти,
Щоб Марусю дівкою застати. (двічі)

Їде козак селом, доріжками -
Зустрічає Марусю з дружками. (двічі)

Для дружечок шапочку знімає,
Для Марусі шаблю винімає. (двічі)

Шо в козака шабля заблистіла,
А в Марусі головка злетіла. (двічі)

Шо на горі млиночок, (двічі)
Любер венці, дубер венці, єнці пенці млиночок. (двічі)

А в долині жидочок, (двічі)
Любер венці, дубер венці, єнці пенці жидочок. (двічі)

А в жидочка дві дочки, (двічі)
Любер венці, дубер венці, єнці пенці дві дочки. (двічі)

Одна пішла за дяка, (двічі)
Любер венці, дубер венці, єнці пенці за дяка. (двічі)

Друга пішла за попа, (двічі)
Любер венці, дубер венці, єнці пенці за попа. (двічі)

Шо за дяком дякувать, (двічі)
Любер венці, дубер венці, єнці пенці дякувать. (двічі)

Пішла киця по водицю,
Та й упала у криницю,
Пішов котик витягать,
Та й витяг за вуші,
Посадив на суші,
Дивись, кицю, веселенько,
Та й поїдем на селенько,
Та й купим пушок,
Пошиєм кожушок.

Пішла киця по водицю,
Та й упала у криницю,
Пішов котик рятувати,
Та й за уха витягати,
Витяг, витяг за уші,
Посадив же на суші,
Сиди, кицю, весело,
Як поїду на село,
Рибки ловити,
І кицю кормити.

Понад нашим яром
Та пшениченька ланом,
Горою ой овес.

Горою овес.
Та ой чом не по правді же,
Та розсукин син, варвар,
Зо мною ой живеш.

Зо мною живеш.
Та по уличкам ходиш
Та весьоло ой співаєш,
Голос по..., ой подаєш.

Голос подаєш.
Та обсади ж ти, мила, же
Та й голубонька сива, же
Вишеньками двір.

Вишеньками двор.
Та ой шоб не заходив,
А вітрець не заносив,
Голосочок мой.

Голосочок мой.
Та уже ж я садила же,
Тай уже й поливала же,
Не приймається.

Не приймається.
Та кого ж я любила же,
Та й уже й позабила,
Не признається.

Сахарь-махарь, п’ятачок,
Їхав дід, старичок,
Не доїхав до криниці:
«Здрастуйте, молодиці!
В мене жінка, Катерина,
Борщу, каші наварила,
Перднула, затовкла
І з дому втекла!».

Та добре, добре, ненько моя, ой заручини пить,
узнай, узнай же, ненько моя, як без мене жи(ть)?

Та ой як будуть, ненько моя, ой морози тріщать,
Ой нікому, ненько моя, сорочечок пра(ть).

Та ой як буде, ненько моя, ой замети мести,
Та й нікому, ненько моя, води принести.

Та як ітимуть подруженьки та близько під твій двір,
Та й не зайдуть, не загялнуть до тебе й у двір.

Та як нестимуть смородину із ягідками,
Та й умийся, ненько моя, слізоньками.

Та як нестимуть смородину із спілишими,
Та й умийся, ненько моя, дрібнішими.