Як "звучить" слобожанське Різдво: святкова ніч і ранок

«Звучати» Різдво майже по всій Україні (і на Слобожанщині теж) починало вже зі святкової ночі 24-25 грудня. (6-7 січня). Першими співаками були гурти півчих з найближчої церкви, на чолі зі священниками, а як нема церкви, то молоді хлопці самі брали у руки різдвяну «зірку» (або «звізду») і обходили оселі одразу після півночі. В цей таємничий і урочистий момент звучали біля хат фрагменти церковних співів, зокрема тропар «Рождество твоє, Христе, Боже наш», кондак «Діва днесь» та колядки з християнськими сюжетами, на кшталт усім відомих «Діва Марія сина зродила», «Нова радість стала» (а послухайте, який чудовий і доволі відмінний варіант цієї колядки співає бабуся 1904 року народження!! з Мохнача

. Або ж менш відомі колядки «із звіздою», як оця з Сахновщини або отака із Зміївщини

Так було не усюди. В маленьких і віддалених селах, де не було храмів, або пізніше, вже в радянський час, інколи першими посланцями Різдва виступали «пахолки» або «пахольчики», хлопчики малого віку, які приходили до хат рано-вранці 25 грудня і декламували-скандували вірші, що славлять народження Христа. Багато текстів «пахолкування» (хоча іноді це теж називали колядуванням), типових для усієї Слобожанщини, є у збірці відомого харківського етнографа 19-20 ст. Петра Іванова (Иванов П. В. «Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии»).

Я маленький проходчик,
Родився в вівторчик,
А в середу рано,
Мене в школу оддано,
А в школі читають,
Нічого не знають,
А я знаю аз та буки,
Пожалуйте копієчку в руки.

Як зазначає Іванов, за віршик прийнято було давати копійки або пряники, при чому маленькі колядники поспішали випередити один одного, бо найкращу винагороду отримували перші, а останнім могли і двері не відчинити..

Цікаві варіанти віршів на пахолкування також подані у збірці «Муравський шлях - 97: Матеріали комплексної фольклорно -етнографічної експедиції», яка є у вільному доступі на сайті Обласного центру культури і мистецтіві: https://www.cultura.kh.ua/.../1932-materiali-folklorno...

А ось ще зразок з нашого сайту архівних матеріалів:

Ці вірші могли бути коротенькими і дуже довгими, що залежало від віку і хисту виконавця, який, як правило, виголошував їх самостійно, соло. Довгі вірші – це, як правило, християнські сюжети про появлення зірки або фрагменти, що дуже нагадують уривки з вертепу. Якщо кудись не добігла малеча, вранішнє привітання переймав на себе дорослий хлопець чи дядько, бо обов’язково ж треба було, щоб на таке велике свято першим до хати увійшов представник чоловічої статі (це, до речі, зовсім не християнська, а давня патріархальна магічна традиція). Тут вже привітання набували іншого, жартівливого і «дорослого» характеру:

Я маленький пахольчик, зліз на стовпчик,
З стовпчика на жердочку, дайте дядько, на чверточку!

Деякі сусіди-чоловіки, дивлячись, що до якихось хат не добігли пахольчики-колядники, самі приходили у гості і промовляли отаке… А ще, як зовсім біда з мужиками, одинокі жінки навіть заносили до хати у святковий ранок песика – хоч когось «мужського» роду!

З другої половини Різдва наставав час для інших учасників Коляди…