Цифровий архів фольклору

Ой горе жити лебедику самому,
Що поросло біле пір’я по йому.

Що поросло біле пір’я по йому,
То ж не пір’я, то дівочая краса.

Чого в дівки незаплетена коса?
Либонь дівка на вулицю ходила.

Либонь дівка на вулицю ходила,
Либонь дівка мале дитя родила.

А зродивши, в китаєчку поклала
І на Дунай-річку однесла:

«Пливи, пливи, моє дитя, за водой,
А я піду вслід, плачучи за тобой.

Пливи, пливи, моє дитя, ріками,
А я піду в сад гуляти з дівками».

А в Єрусалимі рано задзвонили,
Щедрой вечор, доброй вечор,
Добрим людям на весь ве(чор)!

Рано задзвонили, людей побудили,
Щедрой вечор, доброй вечор,
Добрим людям на весь ве(чор)!

А Божая Мати сина породила,
Щедрой вечор, доброй вечор,
Добрим людям на весь ве(чор)!

(Собор собирали, думали-гадали,
Думали-гадали, яке ім'я дати?
Дали сину ім'я – святоє Рождєство,
Святоє Рождєство нам радість принесло).

Брала Галочка льон, льон,
Виганяла дружок вон-вон,
Нашо було брати,
Як нас виганя(ти).

Всі садочки зеленіють, одна же суха слива. (двічі)

Всі дівчата заміж ідуть, а я й не щаслива. (двічі)

Як зірву я з рожі квітку, та й пущу на воду. (двічі)

Пливи, пливи, з рожі квітка та й до мого роду. (двічі)

Пливла, пливла з рожі квітка та й на поріг стала. (двічі)

Ждала, ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі, така ваша доля. (двічі)

Полюбила миленького, при місяці стоя.(двічі)

Здвигнулися лави,
Здвигнулися лави,
Як сіли роззяви,
Ще й дужче здвигнуться,
Як пива нап`ю(ться).

Ой чиї ж то воли поле походили,
Ой це ж того чорнявого, що ми втрьох люби(ли). (двічі)

(Чарів готувала, в хату закликала,
Зайди, зайди, мій миленький, щось маю сказати. (двічі)

Прийшов він у хати, та й сів в кінці столу,
Вона йому на тарілку цілу перепілку. (двічі)

Ой ізʼїв крилечко, та й ізʼїв стегенце,
Заболіла голівонька, пече коло серця. (двічі)

А бояри їли, їли,
Цілого вола з`їли,
А на столі ні рісочки,
А під столом ні кісто(чки).

(Фрагмент)

Вигрібай, мати, жар, жар, жар,
Коли тобі дочки жаль, жаль,
Кидай, мати, у піч тріски,
Дожидай собі неві(стки)!

Ми їздили та возилися,
Приїхали й показилися,
...

Ой ви, вороги,
Не переходьте дороги,
Нехай перейде родина,
Шоб була дорога щасли(ва).

Ой казали превражії люди,
Що Галина не така буде,
Вона добра-добрісінька,
Як та рожа повнісі(нька).

Ой коли ж той вечір та й повечоріє,
Може мій миленький та й до мене прийде.

Та й до мене прийде,
ой пойшлі до мене, до моєї хати.

До моєї хати,
До того віконця, що й лягаю й спати.

Що лягаю спати,
Ніхто й не почує, ні батько, ні мати.

Ні батько, ні мати,
А батько почує, скаже: "Хай ночує!".

Скаже: "Хай ночує!",
А мати узнає, скаже: "Хай гуляє!".

Ой дівчино незамужня,
Не лягай з козаком спати, бо й не можна. (двічі)

Бо козаки чужі люди,
Не одную дівчиноньку з ума звели. (двічі)

Ой звів з ума, сів на коня,
Зоставайся, дівчинонько, тепер сама. (двічі)

Ой не сама я зостаюся,
Єсть у мене кущ калини, розцвілася. (двічі)

Ой розцвілася, присов'яла,
До чого я в тебе, мамінька, догуляла? (двічі)

(Як гуляла та й казала,
З молоденьким козаченьком спать лягала.)