And the sun's shining beyond the wood

В суботу пізненько, в неділю раненько,
Кувала зозуля в саду жалібненько. (двічі)

Ой то ж не зозуля, то ж плакала мати,
Вона виряжала сина й у солдати. (двічі)

«Іди, іди, синку, іди, не барися,
Через два годочки додому вернися. (двічі)

Я думала, синку, восени женити,
А ти їдеш, синку, в салдати служити. (двічі)

Я ж думала, синку, що то ворон кряче,
А то за тобою дівчинонька плаче. (двічі)

Ой ні хмариться, ні годиниться,
Рубай дерево, куда й хилиться.

Рубай дерево, й куда хилиться,
Віддай батенько, куда прийдеться.

Віддай батенько, куда прийдеться,
Ні за старого, ні за малого.

Ні за старого, ні за малого,
За козаченька, за удалого.

За козаченька, за й удалого,
За старим жити – тіло сушити.

За старим жити – тіло сушити,
За малим жити – сухота моя.

За малим жити – сухота ж моя,
За козаченьком – красота моя.