Весняночка, паняночка, де ти зимувала

Ой дощ іде, дощ іде, до берези липне,
Козак коника веде, а дівчина кличе. (двічі)

Ой хоч клич, хоч не клич, моє серденятко,
Більш до тебе не прийду, бо не велить батько. (двічі)

Бо не велить батько, ще й уся родина,
Більш до тебе не прийду, бо ти сиротина. (двічі)

Як зійду на гору та крикну-гукну додому,
Ой вари, мати, та й вечеряти, бо я йду додо(му).

Та варила, варила, та небагато трошки,
Та нема тобі, ой доню моя, ні миски, ні лож(ки).

Що миску розбила, ложку розлупила,
Та чи я тебе, ой доню моя, нещасну зроди(ла).

Та робила, робила, та робота нізащо,
Та кажуть люди та ще й говорять: «Сирота-леда(що)».

У неділю п’ю, п’ю, в понеділок сплю, сплю,
А в вівторок снопів сорок пшениченьки жну, жну. (двічі)

В середу возила, а в четвер молотила,
В п’ятницю віяла, а в суботу міряла. (двічі)

А в неділю продала – з хлопцями пропила,
Слава тобі, Господи, що до діла довела. (двічі)

І до діла не я й до роботи не я,
З хлопцями погулять та й охота моя. (двічі)

Брала, брала льон та ще й конопельки,
Якби така до роботи, як на витрибеньки. (двічі)