Цифровий архів фольклору

Ой гук, мати, гук, де козаки йдут,
І веселая та й дорі(о)женька, куди вони йдут.

Куди вони йдуть, там бори гудут,
І під білою та й березою отамана ждут.

Ой у Русалима рано задзвонили,
Щедрій вечір, ще й добрій вечір!

Та Діва Марія сина спородила,
Щедрій вечір, ще й добрій вечір!

Туди собирались усії святії,
Щедрій вечір, ще й добрій вечір!

(Та й стали гадати, яке ймення дати,
Дали йому ймення – святеє Василя,
Вона того ймення та й не залюбила,
Дали йому ймення – Іісус Христос,
Вона за те ймення поблагодарила).

Зайчику, та баранчику, куди схоч, перескоч,
рутки-м'ятки не толоч!

Де б я, де б я цей деньочок прожила,
Ой куди я та й з досадоньки пішла.

Ой піду я ай у вишневой ой садочок,
Та й зорву я ой оріховий листочок.

Та й іспишу я всю досаду ой на листок,
І пошлю я в славний город та й Москву.

Ой хто буде цього листа читати,
Той буде про досаду знати.

Перва досада - вийшла заміж молода,
Друга досада - ще й дитинонька мала.

Третя досада - невірна дружина,
Вона мене ізсушила, ізв'ялила.

Вона мені в світі пожить не дала

Купався Йван, довелося й нам,
Купала на Йван(а)!

Купався Мусій, довелося й усім,
Купала на Йван(а)!

Купався Мартин головою й об тин?
Купала на Йван(а)!

У Йвана жінка Вляна,
Купала на Йван(а)!

У Мусія Хтодосія,
Купала на Йван(а)!

Як зійдемось, подруженьки,
Де вчора стояли,
Бо вже наші василечки
Й од сонця пов’ял(и).

Нехай в’януть, нехай в’януть,
Нехай повсихають,
Як зійдемось до купоньки
Вони повстава(ють).

Зійдемося до купочки,
Напнем холодочок,
Шоб не падав наш біленький,
Голубий цвіто(чок).

Ой зав'яжи, ненько ж моя, чорним платком очі,
Та й поведи ж, та й утопи темненької но(чі).

Як вестимеш, ненько моя, не давай кричати,
Шоб не бігли сусідоньки мене ратува(ти).

Як вестимеш, ненько моя, станеш коло тину,
"Не дивуйтесь, сусідоньки, я свою й дити(ну)."

Та петрівочка та мала нічка,
Не виспапася наша діво(чка).

Та до череди гнала, та задрімала,
На пеньки ніжки позбива(ла).

На пеньки ніжки та позбивала,
На терен очі повийма(ла).

(Одна в мене ложечка, одна лишня ложечка,
А й десь моя дочечка.

Одреклася од роду, одреклася од роду,
Як той камінь у воду.)

Камінь у воді лежить,
А камінь й у воді лежить,
На чужині горе жить

Не дай Боже захворіть,
Ой не дай Боже захворіть,
То нікому пожаліть.

Не дай Боже помирать,
Та не дай Боже помирать,
То й нікому поховать.

Поховає й один піп,
Поховає й один піп,
Аби було вісім кіп.

Поховають і дяки,
Поховають і дяки,
Аби були п'ятаки

Не крюкайте, рябі жаби,
В густім очереті,
Не сідайте, вражі сини,
Пізно й вечеря(ти).

Як сядете вечеряти,
То беріть потрошку,
Зачуєте й голосочок,
То кидайте лож(ку).

Перекиньмо, подруженьки,
Через яр верьовку,
Чи не прийдуть по верьовці
Та й селянські хло(пці)?

Ідуть, ідуть та й лейківці,
Як мак процвітає,
Поміж ними наші хлопці,
Як сміття літа(є).

Наша мати зажурилася,

Наша мати зажурилася,
Що й коморка спорожнила(ся).

Чужа мати звеселилася,

Чужа мати звеселилася,
Що й комора наповнила(ся).

Гойда, гойда, гойдаша,
Де кобилка - там лоша,
Ми кобилку продамо,
А коровку купимо,
Та й будемо доїти,
Будем кашку варити,
Та Льоника годувати,
А Льоник наш буде спати.

Торох, торох, сію горох,
Гороху потрошку,
Утоптали чужі хлопці
А до нас дорожку.

Не так вони й утоптали,
Як кіньми й убили,
Бодай же ви не діждали,
Щоб ми вас любили.

Ой ну, люлі, котино,
Засни, моя дитино,
Засни, засни, та й задрімай,
І нічого та й не думай,
Тільки думай те, шо спати,
А я ж буду колихати.

Од столу до порога,

Од столу до порога,
Втоптана дорога,
Бояри втоптали,
Помиї хльопта(ли).

А найстарший не напився,
З головою утопи(вся).

Коту, коту, коточок,
Заховався в куточок,
Тілько й видно хвосточок,
Треба ж його знайти,
І з його шубку зняти,
Та й Іванка укривати.

Перекиньмо, подруженьки,
Через яр верьовку,
Чи не прийдуть по верьовці
Та й селянські хло(пці)?

Ой, люлі, люлечки,
Шовкові вервечки,
Мельована бильця,
Пішли до Кирильця,
А Кирилець пише,
Дитину колише,
Е, е-е, е-е, е-е!