Цифровий архів фольклору

Ой орьол, ти, орьол, ти товаришу мой,
Чи літав ти, орьол, на Вкраїнушку домой? (двічі)

Чи летав ти, орьол, на Вкраїнушку домой,
Чи не бачив дівчиноньку, чи не журиться за мной? (двічі)

Вона журиться ше й пєчалиться,
За тобою, козаком, побивається! (двічі)

Ой по лану, по лану, да ще й по діброві.
Попросилися ночувать солдати ой до вдови. (двічі)

Ой удово молода, продай коням сіна,
– Солдатики ви мої, я ще не косила. (двічі)

– Ой удово ж удово, ой дай коням овса,
– Солдатики ви мої, я не сію, не орю.(двічі)

– Я й не сію, не орю, сім год без мужа живу,
А вже ж восьмая зима, як і горюю я сама.

– Ой удово, удово, хіба ж не познала?
Як ти мене, молодця, в службу виряжала. (двічі)

Розмалюсєньке дитя на руках держала.
І шитим білим рукавом сльози утирала. (двічі)

Ой у полі висока могила, (двічі)
На могилі червона кали(на).

На калині чорний ворон кряче, (двічі)
На чужині сиротина пла(че).

Ой казали сиротині люде: (двічі)
– Вийди заміж - краще тобі бу(де).

А я ж людську воленьку ввольнила. (двічі)
Вийшла заміж - голівку втопи(ла).

Утопила в глибоку криницю, (двічі)
Вийшла заміж за гірку п’яни(цю).

(Ой гуль-гулі, голубоньки, з хати,
Не збудіте милого з кроваті.

Сама знаю, коли ізбудити,
Ой як начне сонечко сходити.

Затулили напільні оконця,
Щоб не текло на козака сонце.

Ой став милий з кроваті вставати,
Стали подушки по хаті літати.

Стали подушки по хаті літати,
Стала мила у окно тікати.

– Ой чом, мила, у окно тікаєш,
Хіба ж ти, мила, шуточок не знаєш?

– Ой якби я за шутки приймала,
То я б досі в могилі лежала.)

Ой цвітьот, цвітьот да мій цвіточок,
Цвітьоть очінь харашо.

Цвітьоть очінь харашо,
Ой десь і скрився жи да мій миленькой,
Скрився очінь далєко.

Скрився очінь далєко,
Да й закувала й да й зозуленька
Понад гаєм летючи.

Понад гаєм летючи,
Да й заплакала же да дівчинонька
Постіль білу стелючи.

Постіль білу стелючи,
Да постіль моя же да пуховая,
Як на тобі твердо спать!

Як на тобі твердо спать,
Да іще ж тяжче же, да іще же важче
Миленького забувать!

Ой ясна, красна в лузі калина,
Щедрий вечір, добрий вечір!

А іще краща Василя дочка,
Щедрий вечір, добрий вечір!

По саду ходить, як місяць сходить,
Щедрий вечір, добрий вечір!

Пани вставають, шапки скидають,
Щедрий вечір, добрий вечір!

Шапки скидають, її питають,
Щедрий вечір, добрий вечір!

Чи ти царівна, чи королівна,
Щедрий вечір, добрий вечір!

Я й не царівна, не королівна,
Щедрий вечір, добрий вечір!
...

Соловеєчко, рання пташечко,
Да й не щебечи, гаєм летючи. (двічі)

Да й не щебечи, гаєм летючи,
Да й не обтруси ранньої роси. (двічі)

Нехай обтрусить матінка моя,
До мене йдучи й одвідаючи.(двічі)

(– Чоловіче мій, родино моя,
Завів ти мене в чужиї края,

В чужиї края де роду нема.
Де роду нема, ні родиночки.

– Брешеш милая, вірная моя,
Через дорогу рідная кума.

– Я в тії куми зроду не була.
Я в тії куми та є псучина. )

Та била жінка мужика,
Пошла позивати,
Присудили мужикові
Ше й жінку, ше й жінку, ше й жінку прохати. (двічі)

«Прости мені, моя мила,
Що ти мене била,
Куплю тобі шахан меду,
Карнавочку, карнавочку, карнавочку пива!». (двічі)

«Та вже й от пива болить спина,
От меду - голова,
Купи мені горілочки,
Шоб весела, шоб весела, шоб весела я була!». (двічі)

Той край рідний той край милий, де ти уродився,
Раз побачив ту дівчину - навіки влюбився. (двічі)

Ой улюбився, укохався у ті карії очі,
Що не дають упокою ані вдень, ні вночі. (двічі)

Ой по тім боці біля річки терни процвітали,
Поміж тими терночками цігани стояли. (двічі)

Одна дівка молоденька с козаком гуляла,
Де взялися вражі люди та й розпарували.

Та й розпарували,
Мені дівці молоденькій наробили слави.

Тая дівка до циганки дорожку топтала,
Та й просила, щоб козака та й причарувала.

–Циганочка, волошечко, вволи мені волю,
Та й пороби козакові, щоб ходив за мною.

Циганочка, волошечка воленьку вволила,
Одрізала дівці косу та й перепалила.

–Ой дивися дівчинонько, як коса палає,
За тобою, дівчинонько, козак помирає.

Туман яром по долині, (двічі)
Широкий лист на калині. (двічі)

А ще ширший на дубочку, (двічі)
Кличе голуб голубочку. (двічі)

Хоч не свою, дак чужую: (двічі)
– Прийди, серце, поцілую. (двічі)

У полі, в полі сам Господь ходив,
Дєву Марію за руку водив,
Дєва Марія Бога просила:
«Вроди, Боже, жито‑пшеницю,
Жито‑пшеницю, всяку пашницю».

Сію‑вію, повіваю, з Новим Годом поздоровляю!

Усі гори зеленіють, (двічі)
Де багаті жито сі(ю(ь).

Одна гора тільки чорна, (двічі)
Де сіяла бідна вдо(ва).

Де сіяла, волочила, (двічі)
Слізоньками примочи(ла).

Роди, Боже, пшениченьку, (двічі)
Щоб було що на зимо(ньку) .

Усі курі на сідалі,
Півень на колочку,
Ой, усі хлопці на йулиці,
А мій у степо(чку).

Хоч він у степочку,
Дак він не гуляє,
Ой, із тихого Дунаєчка
Коня напува(є).

А кінь ірже, води не п’є,
Кінь дорогу чує,
Ой, десь мой милий, чорнобривий
З другою ночу(є).

Ночуй, ночуй, мій миленький,
Да й не прочутайся,
Ой, тії правди козацької
Да й не признава(йся).

Ой, як мені не казати,
Як буде питати?
До серденька пригортає
Й правдоньки пита(є).

Шо в дядька, в дядька,
Під окном ямка,
Дядько нап'ється,
Й у ямку котиться.

Як посію рожу да над водой(ю),
Чи не піде дощик да стороно(ю)?

Чи не піде дощик да стороною
Да на мою рожу да червону(ю)?

Да на мою рожу да червоную,
Да на мою м’яту кучеряву(ю)?

Да на мою м’яту кучерявую,
Да на мою косу да й русяву(ю)?