Пливе човен, води повен

Ой не шуми, луже, зелений байраче.
– Не плач, не журися, молодий козаче.

– Не сам же я плачу, плачуть карі очі,
Що нема спокою ані вдень, ні вночі.

Сусіди близькії – вороги тяжкії,
Не дають ходити, дівчину любити.

Я ж буду ходити і буду любити,
Ще й до себе візьму, буду з нею жити.

Я(к) умру я, мила, а ти будеш жива,
Чи згадаєш, мила, де моя могила?

А моя могила – край синього моря,
Де була між нами тихая розмова.

Зійдеш на могилу, не сумуй, не дуже,
Спогадають люди, що любились дуже.

Зійдеш на могилу, не труси землею,
Бо вона, вважаєш, як тяжко під нею.

Ой тим воно тяжко – любилися важко,

Тим воно тяженько – любились вірненько. (двічі)

Приїхали три козаки, та всі три однакі,
Питаються у Марусеньки, в котрій вона хаті, гей!
Питаються у Марусеньки, в котрій вона хаті.

Один стоїть край віконця, другий коня в’яже, гей!
Третій стоїть під дверима, «Добрий вечір!» каже:

– Добрий вечір, стара мати, дай води напиться, гей!
Пусти дочку на вулицю, ой хоч подивиться.

– Стоїть вода у ставочку – коли хоч, напийся, гей!
Сидить дочка край віконця, коли хоч, дивися.

– Непогожа в ставу вода – піду до криниці, гей!
Незвичайна твоя дочка – піду до вдовиці.

А у вдовиці – три світлиці ще й третя кімната, гей!
А в дівчини – одна хата, та й та неприбрата.

У вдовиці – дві світлиці, гарні вечорниці, гей!
Стоять чари затравлені в горшку на полиці, гей!
Стоять чари затравлені в горшку на полиці.

Ой при лужку, при лужку, при широкім полі,
При великім табуні кінь гуля поволі,
При великім табуні кінь гуля поволі.

Кінь гуля поволі, козак – поневолі.
– Ой піймаю, загнуздаю шовковой уздой,
Ой піймаю, загнуздаю шовковой уздой.

Ой піймаю, загнуздаю шовковой уздою,
Вдарю шпорами під боки – кінь летить стрілой,
Вдарю шпорами під боки – кінь летить стрілою.

Ой лети, лети, мій коню, та й вихром несися,
Проти милої двора стань-остановися,
Проти милої двора стань-остановися

Стань-остановися та вдарь копитами,
Чи не вийде дівчинонька з чорними бровами,
Чи не вийде дівчинонька з чорними бровами

Ой не вийшла красная дєвіца, вийшла її мати.
– Здрастуй, здрастуй, любий зятю, пожалуй до хати,
– Здрастуй, здрастуй, любий зятю, пожалуй до хати.

– Я не хочу в хату, хочу у світлицю,
Розбужу солодкий сон, красную дєвіцу,
Розбужу солодкий сон, красную дєвіцу.

Дівчинонька встала, свій сон розказала,
Правой ручкой обняла ще й поцілувала,

Правой ручкой обняла ще й поцілувала.