Digital archive of folklore

Приїхали три козаки, та всі три однакі,
Питаються у Марусеньки, в котрій вона хаті, гей!
Питаються у Марусеньки, в котрій вона хаті.

Один стоїть край віконця, другий коня в’яже, гей!
Третій стоїть під дверима, «Добрий вечір!» каже:

– Добрий вечір, стара мати, дай води напиться, гей!
Пусти дочку на вулицю, ой хоч подивиться.

– Стоїть вода у ставочку – коли хоч, напийся, гей!
Сидить дочка край віконця, коли хоч, дивися.

– Непогожа в ставу вода – піду до криниці, гей!
Незвичайна твоя дочка – піду до вдовиці.

А у вдовиці – три світлиці ще й третя кімната, гей!
А в дівчини – одна хата, та й та неприбрата.

У вдовиці – дві світлиці, гарні вечорниці, гей!
Стоять чари затравлені в горшку на полиці, гей!
Стоять чари затравлені в горшку на полиці.

Ой при лужку, при лужку, при широкім полі,
При великім табуні кінь гуля поволі,
При великім табуні кінь гуля поволі.

Кінь гуля поволі, козак – поневолі.
– Ой піймаю, загнуздаю шовковой уздой,
Ой піймаю, загнуздаю шовковой уздой.

Ой піймаю, загнуздаю шовковой уздою,
Вдарю шпорами під боки – кінь летить стрілой,
Вдарю шпорами під боки – кінь летить стрілою.

Ой лети, лети, мій коню, та й вихром несися,
Проти милої двора стань-остановися,
Проти милої двора стань-остановися

Стань-остановися та вдарь копитами,
Чи не вийде дівчинонька з чорними бровами,
Чи не вийде дівчинонька з чорними бровами

Ой не вийшла красная дєвіца, вийшла її мати.
– Здрастуй, здрастуй, любий зятю, пожалуй до хати,
– Здрастуй, здрастуй, любий зятю, пожалуй до хати.

– Я не хочу в хату, хочу у світлицю,
Розбужу солодкий сон, красную дєвіцу,
Розбужу солодкий сон, красную дєвіцу.

Дівчинонька встала, свій сон розказала,
Правой ручкой обняла ще й поцілувала,

Правой ручкой обняла ще й поцілувала.

Посадила й огірочки близько над водою,
Поливала й огірочки дрібною сльозой(у).

Ростіть-ростіть, огірочки, в чотири листочки,
Не бачила миленького аж три вечероч(ки).

На четвертий побачила, як череду гнала.
Не сказала «Добрий вечір», бо мати стоял(а).

Летить орел сизокрилий, та й летючи кряче:
– Перекажи дівчинонькі, що за мною плач(е).

Нехай вона та й не плаче, бо я не журюся,
Нехай вона заміж іде, а я й оженюсь.

– Бодай тебе та й женила лихая година,
Ізвязала мені руки малая дитина. (двічі)

Ой піду я лугом, лугом, нуда-я, нуда-я,
Там мій милий оре плугом, нуда-я, нуда-я. (двічі)

Понесу я йому їсти, нуда-я, нуда-я,
Чи не скаже мені сісти, нуда-я, нуда-я. (двічі)

Він наївся, він напився, нуда-я, нуда-я,
Та й на ріллю повалився, нуда-я, нуда-я. (двічі)

– Чого лежиш, чом не ореш, нуда-я, нуда-я,
Чом до мене не говориш, нуда-я, нуда-я? (двічі)

– А я лежу та й думаю, нуда-я, нуда-я,
Що погану жінку маю, нуда-я, нуда-я. (двічі)

– Який тобі дідько винен, нуда-я, нуда-я,
Що ти гарний, чорнобривий, нуда-я, нуда-я. (двічі)

А я руда вродилася, нуда-я, нуда-я,
Чорнявому судилася, нуда-я, нуда-я. (двічі)

Не сватав ти мене вночі, нуда-я, нуда-я,
Не вилізли ж тобі очі, нуда-я, нуда-я. (двічі)

А я брови підмалюю, нуда-я, нуда-я,

Чорнявого поцілую, нуда-я, нуда-я. (двічі)

На городі верба рясна, (двічі)
Там стояла дівка красна.

Вона красна ще й красива, (двічі)
Її доля нещаслива.

Її доля нещаслива –
Нема того, що любила.

Нема його та й не буде, (двічі)
Розраяли вражі люди.

Розраяли, розсудили, (двічі)
Щоб ми в парі не ходили.

А ми в парі ходить будем, (двічі)

Як любились, так і будем.

По той бік гора, по цей бік гора,
Поміж тими крутими горами сходила й зоря.

Ой то й не зоря, дівчина моя,
З новенькими та відерцями по водицю йшла.

– Дівчино моя, напій же коня
З рубленої нової криниці, з повного відра.

– Козаченьку мій, коли б я твоя,
Взяла б коня за шовковий повід та й напоїла.

– Дівчино моя, чом заміж не йшла?
– Бідна була, по наймах служила – пари не знайшла.

– Дівчино моя, сідай на коня,
Та й поїдем у чистеє поле, до мого двора.

А в мого двора нема ні кола,
Тільки стоїть один кущ калини, та й та не цвіла.

– Калино моя, чом ти не цвіла?
– Зима люта та й цвіт оббила, тим я не цвіла.

Ой у полі криниченька,
Кругом неї травиченька.
Ой там Роман воли пасе,
А дівчина воду несе.

Ой став Роман жартувати,
З відер воду виливати.
– Годі, Роман, жартувати,
З відер воду виливати.

Бо нерідну неньку маю,
Буде бити – добре знаю.
Не так бити, як лаяти
Ще й Романом докоряти:

– Де ж ти, доню, барилася,
Вже й вечеря зварилася?
– Налетіли гуси з броду,
Сколотили з піском воду.

Я, молода, постояла,
Доки вода устояла.
– Брешеш, доню, не стояла,
Ти з Романом розмовляла.

– Щиру правду признаюся,
Що з Романом кохаюся.
А він чорний, я русява,
Зійдемося – буде пара.
А він чорний, я русява,
Зійдемося – буде пара.

І шумить, і гуде, дрібний дощик іде.
А хто ж мене, молодую, та й додому доведе? (двічі)

Обізвався козак на солодкім меду:
– Гуляй, гуляй, дівчинонько, я й додому одведу. (двічі)

– Не веди ж ти мене, не прошу ж я тебе,
Бо лихого мужа маю, буде бити мене. (двічі)

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе,
В човні дівчина пісню співа, а козак чує – серденько мре. (двічі)

Пісня та мила, пісня та люба, все про кохання, все про любов:
Як ми любились та й розійшлися, тепер зійшлися навіки знов. (двічі)

Очі ви, очі, очі дівочі, темні, як нічка, теплі, як день,

Ви ж мені, очі, вік скоротили, де ж ви навчились зводить людей. (двічі)

Ой не шуми, луже, зелений байраче.
– Не плач, не журися, молодий козаче.

– Не сам же я плачу, плачуть карі очі,
Що нема спокою ані вдень, ні вночі.

Сусіди близькії – вороги тяжкії,
Не дають ходити, дівчину любити.

Я ж буду ходити і буду любити,
Ще й до себе візьму, буду з нею жити.

Я(к) умру я, мила, а ти будеш жива,
Чи згадаєш, мила, де моя могила?

А моя могила – край синього моря,
Де була між нами тихая розмова.

Зійдеш на могилу, не сумуй, не дуже,
Спогадають люди, що любились дуже.

Зійдеш на могилу, не труси землею,
Бо вона, вважаєш, як тяжко під нею.

Ой тим воно тяжко – любилися важко,

Тим воно тяженько – любились вірненько. (двічі)

В кінці греблі шумлять верби, що я й насадила.
Нема того козаченька, що я полюбила. (двічі)

Ой немає козаченька, поїхав за Десну.
– Рости, рости, дівчинонько, на другую весну. (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на порі стала.
Ждала, ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

– Ой не плачте, карі очі – така ваша доля:
Полюбила козаченька, при місяці стоя. (двічі)

Зелененькі огірочки, жовтенькі цвіточки.
Нема мого миленького – плачуть карі очки. (двічі)

Тече вода каламутна.
– Мила моя, чогось смутна?
– Я не смутна, лем сердита,
Бо я зночі була бита,
Я не смутна, лем сердита,
Бо я зночі була бита.

Била мене мати зночі
За Йванкові чорні очі,
Ще й казала, буде бити,
Щоб Івана не любити,
Ще й казала, буде бити,
Щоб Івана не любити.

– Мамко моя, зроби ми дашто –
За Йванком дуже тяжко.
Мені мати ворожила –
Взяла тичку та й набила,
Мені мати ворожила –
Взяла тичку та й набила.

– Мамко моя, солоденька,
І ти була молоденька,
Ти ходила так за няньком,
Як я тепер за Іванком,
Ти ходила так за няньком,
Як я тепер за Іванком.

Тобі було легко, мати,
Між своїми вибирати:
Ти вийшла за мого нянька –
Я люблю чужого Йванка,
Ти вийшла за мого нянька –
Я люблю чужого Йванка.

А я Йвана так любую:
Де зійдуся, там цілую.
– Ой Іване, серце моє,
Нема таких, як ми двоє,
Ой Іване, серце моє,
Нема таких, як ми двоє.

Тече вода коло млина.
– Мамо моя, я не винна,
Бо ми такі паровані,
Як горнятка малювані,
Бо ми такі паровані,
Як горнятка малювані.

Пливе човен, води повен, та все хлюп-хлюп-хлюп-хлюп,
Іде козак до дівчини та все тюп-тюп-тюп-тюп.

Пливе човен, води повен, та й накритий листом.
– Не хвалися, дівчинонько, червоним намистом.

Бо прийдеться-доведеться намисто збувати –
Молодому козакові тютюн купувати. (двічі)

Пливе човен, води повен, та й накрився лубом.
– Ой не хвастай, козаченьку, кучерявим чубом.

Бо прийдеться-доведеться під аршин ставати,

Молодого козаченька в військо віддавати. (двічі)