​Ой при лужку, при лужку

Приїхали три козаки, та всі три однакі,
Питаються у Марусеньки, в котрій вона хаті, гей!
Питаються у Марусеньки, в котрій вона хаті.

Один стоїть край віконця, другий коня в’яже, гей!
Третій стоїть під дверима, «Добрий вечір!» каже:

– Добрий вечір, стара мати, дай води напиться, гей!
Пусти дочку на вулицю, ой хоч подивиться.

– Стоїть вода у ставочку – коли хоч, напийся, гей!
Сидить дочка край віконця, коли хоч, дивися.

– Непогожа в ставу вода – піду до криниці, гей!
Незвичайна твоя дочка – піду до вдовиці.

А у вдовиці – три світлиці ще й третя кімната, гей!
А в дівчини – одна хата, та й та неприбрата.

Ой не шуми, луже, зелений байраче.
– Не плач, не журися, молодий козаче.

– Не сам же я плачу, плачуть карі очі,
Що нема спокою ані вдень, ні вночі.

Сусіди близькії – вороги тяжкії,
Не дають ходити, дівчину любити.

Я ж буду ходити і буду любити,
Ще й до себе візьму, буду з нею жити.

Я(к) умру я, мила, а ти будеш жива,
Чи згадаєш, мила, де моя могила?

А моя могила – край синього моря,
Де була між нами тихая розмова.

Зійдеш на могилу, не сумуй, не дуже,
Спогадають люди, що любились дуже.

Зійдеш на могилу, не труси землею,
Бо вона, вважаєш, як тяжко під нею.

Тим воно тяженько – любились вірненько. (двічі)

Пливе човен, води повен, та все хлюп-хлюп-хлюп-хлюп,
Іде козак до дівчини та все тюп-тюп-тюп-тюп.

Пливе човен, води повен, та й накритий листом.
– Не хвалися, дівчинонько, червоним намистом.

Бо прийдеться-доведеться намисто збувати –
Молодому козакові тютюн купувати. (двічі)

Пливе човен, води повен, та й накрився лубом.
– Ой не хвастай, козаченьку, кучерявим чубом.

Молодого козаченька в військо віддавати. (двічі)