​Летіла зозуля через мою хату,

Сіре утя на морі ночує,
Воно ж моє все горечко чує.

Перве горе – дитина малая,
Друге горе – свекруха лихая.

Третє горе – чоловік ревнивий,
Як поїде у поле орати.

Як поїде у поле орати,
Мене бере волів поганяти.

Гею, гею, воли половії,
Ой пропали літа молодиє.

Запряжу я коні ворониє,
Та й дожену літа молодиє.

Ой догнали на каміннім мості,
Ой верніться, літа мої, в гості.

Не вертали, не будем вертаться,
Як були, було б шануваться.

Закувала зозуленька на стодолі на розі,
Заплакала дівчинонька в батька на порозі. (двічі)

Іду яром до криниці, коромисло гнеться,
Чом до мене, моя мамо, ніхто й не пришлеться? (двічі)

ー Багач, доню, не захоче, а бідний не сміє,
Нехай твоя руса коса зіллям зеленіє. (двічі)

Закувала зозуленька на стодолі на розі,
Заплакала дівчинонька в батька на порозі. (двічі)

За лісом не бачу, за горем не чую,
За недобрим мужем дома не ночую. (двічі)

ー Пусти ж мене, милий, до броду по воду,
До броду по воду, до рідного роду. (двічі)

ー Ой не пущу, мила, до броду по воду,
Бо ти все розкажеш про нашу незгоду. (двічі)

ー Ой не буду, милий, не буду казати,
Як стануть питати, то я вийду з хати. (двічі)

ー Чи ти ж мене, мамо, в куплі не купала,
Чи ти ж мені, мамо, щастя не бажала? (двічі)

ー Не раз тебе, доню, у куплі купала,
Не раз у той купіль доля заглядала. (двічі)

Не раз у той купіль доля заглядала,
А щастя ж не дала, бо сама не мала. (двічі)