Digital archive of folklore

Ой у неділю рано синє море грало,
Ой виряжала мати дочку в чужу стороно(чку).

В чужу стороночку, між чужії люди:
"Ой хто ж тебе, дитя моє, там жаліти бу(де)?".

"Пожаліють, ненько моя, та й чужії люди,
Робитиму, годитиму, добре мені бу(де).

Ой робила, робила, робота немила,
Кажуть люди ше й говорять: "Сирота ліни(ва)".

Ой ти думаєш, ненько моя, шо я тут паную,
Прийди, ненько, подивися, як я тут горю(ю).

Ти думаєш, ненько моя, шо я тут не плачу,
За дрібними слізоньками стежечки не ба(чу).

Ой зорву я з рожі квітку та й пущу на воду,
Пливи-пливи з рози квітка аж до мого ро(ду).

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала крутиться,
Ждала, ждала мати дочку та й стала жури(ться).

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала потопати,
Ждала, ждала мати дочку, стала помира(ти).

Розлилися води на чотирі броди,
Приїзжає дочка в гості через чотири го(ди).

Старша доїзжає менша зустрічає:
"Чи ти чула, моя сестро, в нас неньки нема(є)".

"Ой чого ж ти, сестро моя, письом не писала,
Поки ненька ріднесенька в постелі лежа(ла)?".

"Ой того ж я, моя сестро, письом не писала,
Шо в тій чужій сторононьці та й не горюва(ла)".

"А я б тоскувала-перетоскувала,
Ой може б я свою неньку в постелі заста(ла).

Не застала б я в постелі, застала б на лавці,
Розказала б своє горе своїй рідній ма(мці)!".

Ой журавко, журавко, (двічі)
Чого кричиш щоранку?

Ой як мені не кричать,(двічі)
Як високо вилітать?

Ой високо, високо (двічі)
Клєн-дерево й од води.

Ой далеко, далеко (двічі)
Отець, ненька од мене.

Ой хоть вони далеко, (двічі)
Так згадають легенько.

Тоді вони згадають, (двічі)
Як обідать сідають.

Тоді мене спом'януть, (двічі)
Як ложечки розкладуть.

Одна лишня ложечка: (двічі)
"Ой десь наша дочечка.

Ой десь наше дитятко (двічі)
Як на морі утятко".

Утя плава та й кряче, (двічі)
Дитя служе та й плаче.

Утя плава по морю, (двічі)
Дитя служе по горю.

Не дай Боже заболіть (двічі)
Та й нікому пожаліть.

Не дай Боже помирать (двічі)
Та й нікому поховать.

Зеленая ой дібрівонька, (двічі)
У три ряди же та й посаже(на).

У три ряди ой посажена,
У три ряди же та й посажена,
Нам дорожка же та й указа(на).

На дорожкє ой явір стоїть,
На дорожкє же та явір стоїть,
Під явором та й козак ле(жить).

Под явором та й козак лежить, (двічі)
В правой ручкє же та й коня де(ржить).

А лівою ой воду бере,
А лівою же та й воду бере,
На серденько же ой полива(є).

На серденько ой поливає, (двічі)
До серденька ой промовля(є):

«Серце моє ой скорблящеє, (двічі)
Тіло моє ой трудяще(є).

Надумало ой помирати (двічі)
Та й нікому ой похова(ти).

Якби в мене ой батьки були, (двічі)
Вони б мене ой схорони(ли).

Якби в мене ой сестри були, (двічі)
Вони б мене та й обтужи(ли).

Якби в мене ой брати були, (двічі)
Вони б мене в могилу пусти(ли)».

«Шинкарочка молода,
Ой шинкарочка молода,
Продай горілки ще й вина».

«Не повірю, не продам,
Ой не повірю, не продам,
Бо у тебе жупан дран».

«Хоч у мене жупан дран,
Ой хоч у мене жупан дран,
Зато в мене грошей жбан».

«Якщо в тебе грошей жбан,
Ой якщо в тебе грошей жбан,
Я за тебе дочку дам.

Не так дочку – наймичку,
Ой не так дочку – наймичку,
Вона в мене змалечку.

Вона в мене з малих лєт,
Ой вона в мене з малих лєт,
А за неї слави нєт».

Як їхали од вінця,
Ой як їхали од вінця,
То він її питаєтца.

«Ти, дівчино-горличко,
Ой ти, дівчино-горличко,
Якого ж ти родочку?»

«По-імені Мар’яна,
Ой по-імені Мар’яна,
По-батькові Степана.

Ти, козаче-серденько,
Ой ти, козаче-серденько,
З якого ж ти родочку?»

«По-імені Івана,
Ой по-імені Івана,
По-батькові Степана».

Бодай попи пропали,
Ой бодай попи пропали,
Сестру й брата звінчали.

«Підем, сестро, в темний ліс,
Ой підем, сестро, в темний ліс,
Нехай же нас звір із’їсть.

Підем, сестро, до моря,
Ой підем, сестро, до моря,
Потопимось обоє».

Море каже: «Не прийму»,
Ой море каже: «Не прийму»,
А звір каже: «Не візьму».

«Підем, сестро, полями,
Ой підем, сестро, полями,
Розсіємось квітками».

Будуть люди квіти рвать,
Ой будуть люди квіти рвать,
Сестру й брата вспоминать.

Ото ж ції квіточки,
Ой ото ж ції квіточки,
Що братики-сестрички.

Ой вербо, вербо, де ти зросла,
Що твоє листячко вода знесла?

Ой знесла, знесла тиха вода,
А я молода, як ягода.

А я молода, як ягода,
Не піду заміж за рік, за два.

А піду заміж аж п’ятого
За п’яниченьку проклятого.

А п’яниченька все п’є та п’є,
Прийде додому – лає та б’є.

Ой не раз, не два утікала,
В вишневім саду ночувала.

Соловей в саду все «тьох» та «тьох»,
Котяться сльози, як той горох.

А зозуленька: «ку-ку, ку-ку»,
За кого ж це я терплю муку?

Ой чи за отця, чи за неньку,
Ой чи за себе, молоденьку?

Ой не за отця, не за неньку,
Ой та й за себе, молоденьку.

Чорноморець, мать моя, чорноморець,
Вивів мене босую на морозець.

Вивів мене босую та й питає:
«Чи є мороз, дівчино, чи немає?»

«Ой немає морозу – тільки роса»,
А я ж молодесенька стою, стою боса.

Простояла ніченьку, та й байдуже,
Бо я чорноморчика люблю дуже.

«Ой на що ж ти, донечко, уповала,
Що ти чорноморчика сподо.., сподобала?»

«Уповала, мать моя, на шинелю,
Я ж думала: жить буду баришнею.

Уповала, мать моя, на галоші,
Я ж думала: жить буду у розкоші».

Ой у лузі та ще й при березі червона калина,
Породила молода дівчина хоро… хорошого сина. (двічі)

Ой як вона його породила в зеленій діброві,
Та й не дала тому козакові ні ща… ні щастя ні долі. (двічі)

Та й не дала тому козакові ні щастя ні долі,
Тільки дала тому козакові личко, личко й чорні брови. (двічі)

«Було б тобі, моя рідна мати, тих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя й долю дати». (двічі)

«Розвивайся, ти зелений дубе, завтра мороз буде,
Собирайся, молодий козаче, завтра, завтра похід буде». (двічі)

«Я й морозу того не боюся, зараз розів’юся,
Я й походу того не боюся, зараз, зараз соберуся». (двічі)

Осінь моя довгая, да гей,
Осінь моя довгая,
Нічка моя темная.

З ким я буду цю ніч спать, да гей,
З ким я буду цю ніч спать,
Цю вечерю вечерять?

Повечеряю сама, да гей,
Повечеряю сама,
Поки милого нема.

А мій милий на Дону, да гей,
А мій милий на Дону,
Я до нього полину.

Кругом Дону обійшла, да гей,
Кругом Дону обійшла,
Миленького не знайшла.

Тільки знайшла долину, да гей,
Тільки знайшла долину,
Миленького могилу.

Ой гиля ж, гиля, гусоньки, ой да й на став,
ー Добрий вечір, дівчино, бо я ще, бо я ще не спав.

Ой не спав же, не спав, та й не буду я й спать,
Ой дай мені, дівчино, повече.. повечеряти.

ー Єсть у мене вечеря ー рибка печена,
Не для тебе, серденько, пригото… приготовила.

Ой під тим дубом, під дубиною,
Седит голубчик з голубиной.

Вони сиділи та й парувались,
Правим крилечком та й обніма(лись).

Де взявся вистріл, вистріл з-за дуба,
Убив голуба ー голубка вдо(ва).

Вийшов охотник, охотник з бору,
Узяв голубку, приніс додо(му).

Дав він їй їсти, дав він їй пити,
Чистой водиці, ярой пшени(ці).

«Не хочу їсти, не хочу пити,
Нема милого, ні з ким говори(ти)».

Тече річенька, невеличенька, схочу ー перескочу,
Оддай же мене, моя матінко, за кого я схочу. (двічі)

Як оддавала, приказувала: «В гостях не бувати,
А якщо прийдеш, моя донечка, то вижену з хати». (двічі)

Терпіла я год, терпіла другий, третій не стерпіла,
Перетворилась сизой зозульой, додому летіла. (двічі)

Прилетіла в сад, сіла на калині та й стала кувати,
Та й стала кувать, жалю завдавать всій своїй родині. (двічі)

Проважала мати сина у салдати,
Молоду невістку – в поле жито жать. (двічі )

Вона жала, жала, жала-вижинала,
Поки серед поля тополею стала. (двічі)

Прийшов син додому й став матір питати:
«Мати ж моя, мати, що ж то за дивина,
Що серед поля росте тополина?» (двічі)

«Бери, син, сакиру..,
Та й зрубай у полі тую тополину». (двічі)

Первий раз ударив – вона похилилась,
Другий раз ударив – вона попросилась. (двічі)

«Не рубай, казаче, тую тополину,
Бо там спить у листі нашая дитина». (двічі)

Та ще сонце не заходило,
Як зробилась темнота.

Як зробилась темнота,
Та нещаслива та дівчина, котра любить козака.

Котра любить козака,
Та козак їде в чисте поле, зостаюся я й сама.

Зостаюся я й сама,
Та зостаюся я сама, не дівчина й не вдова.

Не дівчина й не вдова,
Та й не дівчина й не вдова, рекрутонька й молода.

Рекрутонька й молода,
Та вийшла дівка за ворота, за новиє й ворота.

За новиє ворота,
Та випустила канарейку з-під правого рукава.

З-під правого рукава.
Ой лети-лети, канарейка, вгору, вгору висака.

На городі верба рясна, (двічі)
Там стояла дівка красна.

Вона красна ще й вродлива, (двічі)
Її доля нещаслива.

Її доля нещаслива, (двічі)
Нема того, що любила.

Нема його та й не буде, (двічі)
Розраяли його люди.

Розраяли, розсудили, (двічі)
Щоб ми в парі не ходили.

А ми в парі ходить будем, (двічі)
Як любились, так й будем.

Ой піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Завів мене дурний розум на чу…, на чужу старонку. (двічі)

Ой в чужиї стороненьки ни батька й ни неньки,
Тільки в саду (гаю) вишневому пают, пают салавейки. (двічі)

Пойте, пойте, соловейки разними галасами,
А (ох) я вийду в сад зелений – зальюсь, зальюся слязами. (двічі)

Ой зірву я с рози квітку та постю на воду:
«Пливи, пливи, з рози квітка, й до мо..., до мого ти роду». (двічі)

Ой пливла да пливла квітка та й стала кружитца,
Вийшла з хати стара ненька, та й ста…, та й стала журитца. (двічі)

«Ой чого ж ти, з рози квітко, так рано зів’яла,
Ой чого ж ти, моя доню, така, така стала? (двічі)

Чи синів ти поженила, чи дочок віддала,
За чужою рабатою така, така стара стала?» (двічі)

Посадила розу край вікна, (двічі)
Ой мала я мужа, ой мала я мужа, ой мала я мужа приймака. (двічі)

Нічого (ж) не робе – тільки п’є, (двічі)
А прийде додому, а додому прийде, а прийде додому – жінку б’є. (двічі)

«Не бий мене, муже (ж), не карай, (двічі)
Бо тебе покину, діточок маленьких, а сама поїду за Дунай». (двічі)

А за Дунайом стояла, (двічі)
Білим платочком, білим платочком, білим платочком махала. (двічі)

Ой стоїть явір та й над водою та й на яр похилився,
На козаченька та й недоленька, козак зажурився.

«Ой не хилися, та й явороньку, ти ще й зелененький,
Ой не журися, та й козаченьку, ти ще й молоденький».

Ой не рад явір та й хилитися, та й вода корінь миє,
Ой не рад козак та й журитися, та й серденько мліє. (двічі)

Ой у лузі та ще й при березі червона й калина,
Породила молода дівчина харо… харошого си(на). (двічі)

Та й де ж вона його породила? ー В зеленій діброві,
Та й не дала тому козакові ни ща… ни щастя й ни до(лі). (двічі)

Та й не дала тому ж козакові ні щастя ж ні долі,
Тільки дала тому (ж) козакові чорні, ой чорнії бро(ви). (двічі)

«Та було б тобі ж, моя рідна мати, тих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя й долю да(ти)». (двічі)

Та ще сонечко не заходило, як зробилась темнота,
Та нещаслива та дівчина, ой котра любить козака.

Котра любе козака, ох,
Та козак їде в чисте поле, зостаюся я й сама.

Зостаюся ж я й сама, ох,
Та зостаюся я сама, ой да, ой не дівчина, не вдова.

Усі гори зеленіють, (двічі)
Де багаті жито сіють.

Одна гора стоїть чорна, (двічі)
Де сіяла бідна вдова.

Де сіяла, волочила, (двічі)
Слізоньками примочила.