Ой у лузі та ще при березі

Калино-малино, чом не розцвітаєш?
Молода дівчино, гей, чом стоїш думаєш? (двічі)

Я стою, думаю, ше й думати буду,
Полюбила парня, гей, повік не забуду. (двічі)

А в неділю вранці ще й сонце не сходить,
А вже мій миленький, гей, по казармі ходе. (двічі)

По казармі ходе, в руках шаблю носе,
В руках шаблю носе, гей, командіра просе. (двічі)

Пане командире, відпусти додому,
Покинув дівчину, гей, сам не знаю кому. (двічі)

Відпускаю тебе та ще й не самого,
Доручаю тобі, гей, коня вороного. (двічі)

Коня вороного, ще й нове сідельце,
Поїзжяй до двору, гей, розвеселяй серце. (двічі)

А козаче їде, ворота минає,
А дівчина стоїть, сльози проливає. (двічі)

Ой куда ти їдеш, ворота минаєш?
Я ж твоя кохана, гей, хіба ти не знаєш? (двічі)

Якби ти кохала, ти б мене кохала,
Я за гору скрився, гей, ти з другим стояла. (двічі)

Я й за гору скрився, ти з другим стояла,
А за другу скрився, гей, ти сина придбала. (двічі)

Ой не сама я дбала, дбали ми з тобою,
Дбали ми з тобою, гей, в лузі під вербою. (двічі)

Як поїду в ліс по дрова та й зрубаю лозу,
Завіз мене мій миленький в чужу, чужу старану. (двічі)

В чужій дальній сторононці ни батька, ни неньки,
Тільки в саду зеленому пають, пають соловейки. (двічі)

Пойте, пойте соловейки всіма голосами,
А я піду в сад зелений, вмиюсь, вмиюся сльозами. (двічі)

Як зірву я з рози квітку та й пущу на воду,
Пливи, пливи, з рози квітка, аж до, аж до мого роду. (двічі)

Пливла, пливла, з рози квітка, та й стала кружится,
Вийшла мати воду брати та й ста…, та й стала журится: (двічі)

“Ой, чого ж ти, з рози квітка, на воді завяла?
Ой, чого ж ти, доню моя, така, така сумна ста(ла)?

Чи синів ти оженила, чи дочок давала?
Ой, чого ж ти, моя доню, така, така стара стала?” (двічі)

“І синів я не женила, дочок не давала,
За лихим же чоловіком горя, горєчка зазна(ла)”. (двічі)

Зійшов місяць, зійшов ясний, та й знов за хмару закотивсь,
Та й освітив усю долину, де милий мій колись ходив. (двічі)

А в тій долині є хатина, там тихо ж лампочка горить.
Там мати дочку вговоряє – доня заплакана сидить. (двічі)

“Ой доню, доню, моя доню, ти ж в мене квіточка одна,
Не жди, не прийде він додому, його на світі вже нема. (двічі)

Багато дехто повінчався, а ти кого так довго ждеш?
Багато дехто повінчався, а ти чого заміж не йдеш?”

“Не віддай, мати, за старого, старий не парочка мені.
Як віддаси ж мене за його, то й буду гнить в сирій землі.

Прощайте, браття-мотористи, прощайте, вся моя сім’я!
Бить може спортітся машина і не вєрнуся я сюда”.