На каміню да ноги мила

Ой зацвіло чистоє поле разними цвітами.

Ой разними цвітами,
Та й заплило ой синьоє й море та все кораблями.

А й усе кораблями,
Поміж тими ай гордо кораблями матроси гуляли.

Матроси гуляли,
Вони ж собі та й розкрасную дєвку на ноч підмовляли.

На ноч підмовляли,
А й пайдьом, пайдьом, та розкрасная дєвко, пайдьом гулять з нами.

Пайдьом гулять з нами,
Що ми ж тебе, та й розкрасная дєвко, напоїм, накормим.

Напоїм, накормим,
А ми ж тебе, та й розкрасная дєвко, с сабой спать положим.

С сабой спать положим,
Ой спи, ой спи, та розкрасная дєвко, доспися й до горя.

Доспися й до горя,
А й прокинулась та й розкрасная дєвка а й вже насеред моря.

(Козаченьки, бурлаченьки, вернимось додому!
Хоч додому, не додому, та й до мого роду,
Було б тоі, красна дєвко,з матросом не знаться!
Було б тобі, красна дєвко, з родом розпрощаться!)

Скотився місяць над горою і всю долину освітив,
А в тій долині єсть хатина, а в тій хатині гомонить. (двічі)

Там мати дочку научає, дочка заплакана сидить, (двічі)

– Ой, доню-доню, моя доню, ти в мене галочка одна,
Усі дівчата пішли (вийшли) заміж, а ти чого сидиш одна? (двічі)

– Усі вже хлопці поженились, твого в живих уже нема. (двічі)

– Ой, мамо-мамо, моя мамо, старий не парочка міні,
Як оддаси мене за нього – буду лежать в сирій землі. (двічі)

Не чути більше їх розмови, ліш тільки чути плач дочки,
На другий день уже старому давала дівка рушнички. (двічі)

Давала, слізоньки втирала, згадала клятву, що клялась:
Любити милого да гроба, сама її не справдила. (двічі)

Скатився місяць над горою і берег річки освітив,
В тій річці плавало два трупа, а кінь по бережку ходив. (двічі)

Ой у полі озеречко, там плавало відеречко,
Соснові клепки, дубовеє денце, ой не цурайся, козак, серце. (двічі)

Як будеш ти цуратися, будуть люди сміятися,
Та не так із тебе, а як із мене, а й з мене, парня, молодого. (двічі)

(Ой дівчино вірно люба, одвертайся од нелюба,
Буду стріляти, буду влучати, як на сизого голуба.

А козаченьку молоденький, єсть у тебе коник вороненький.
Сідлай коня, з'їжджай з двора, ти не твій, я не твоя.

Козак став коника сідлати, із коником розмовляти,
Ой коню мій вороненький, донеси мене до Дунаю,
Стану, гляну, подумаю.

Шо мені робити?
Чи мені втопиться, чи з коника вбиться,
Я й сам, молод, не вгадаю.

Прийми, Боже, душу, щуко-рибонько, тушу,
А ти, річко бистра, а вода чиста, викині кості на сушу.)