Do not burn dry firewood

Що не рано сонце сходе, не пізно заходе,
А жонатий козаченько до дівчіни ходе.

"Коли ходиш, вірно любиш, убий свою жінку,
А маленьких своїх діток повішай на гілку!"

Як прийшов же він додому, начав жінку бити,
А жіночка-голубочка начала просити.

"Чоловіче, ж мій коханий, дай міні хвилинку,
Поки сяду, погодую малую дитинку".

"Тоді будеш годувати, як я піду з хати,
Як я піду до Дунаю ножі полоскати».

"Ой, сусіди ж, добрі люди, перекажіть неньці,
Щоб вона завтра прибула не пізно, раненько".

Іде ненька з потихенька, в вікно поглядає,
Лежить доня на лавоньці, червона, як сонце.

Коло неї мале дитя, як рибочка б’ється,
Сидить милий в кінці столу, з дитяти сміється.

Ой ти ж, доню, моя доню, що ж ти наробила?
Та маленьких своїх діток ти ж посиротила. (двічі)

"Ой, не я ж їх сиротила, сиротили люди,
Сиротила та дівчина, що жонатих любе!" (двічі)

Шуміла ліщина, шумів темний гай, (двічі)
Вродливу дівчину козак покохав.

“Якщо ж ти бажаєш моєї краси, (двічі)
Візьми в мами серце, мені принеси!”

Три дня і три ночі козак сумував, (двічі)
Четвертої ночі він серце виймав.

Як вийняв він серце, упав та й лежить, (двічі)
А мамине серце за сином болить.

“Вставай же, синочку, вставай, не лежи,
Бери моє серце, дівчині неси!”

Прийшов до дівчини, низенько вклонивсь, (двічі)
“Чого ж ти бажала, того я й добивсь!”

“Козаче, соколе, що ж ти наробив? (двічі)
Я пожартувала – ти неньку згубив!”

Шуміла ліщина, шумів темний гай, (двічі)
Вродливу дівчину козак покидав.