Digital archive of folklore

Ой під тим дубом, під дубиною,
Седит голубчик з голубиной.

Вони сиділи та й парувались,
Правим крилечком та й обніма(лись).

Де взявся вистріл, вистріл з-за дуба,
Убив голуба ー голубка вдо(ва).

Вийшов охотник, охотник з бору,
Узяв голубку, приніс додо(му).

Дав він їй їсти, дав він їй пити,
Чистой водиці, ярой пшени(ці).

«Не хочу їсти, не хочу пити,
Нема милого, ні з ким говори(ти)».

Проважала мати сина у салдати,
Молоду невістку – в поле жито жать. (двічі )

Вона жала, жала, жала-вижинала,
Поки серед поля тополею стала. (двічі)

Прийшов син додому й став матір питати:
«Мати ж моя, мати, що ж то за дивина,
Що серед поля росте тополина?» (двічі)

«Бери, син, сакиру..,
Та й зрубай у полі тую тополину». (двічі)

Первий раз ударив – вона похилилась,
Другий раз ударив – вона попросилась. (двічі)

«Не рубай, казаче, тую тополину,
Бо там спить у листі нашая дитина». (двічі)

Ой там на горі, ой там на крутій,
Ой там сиділа ж пара голубів. (двічі)

Цілувалися, милувалися,
Сивими крильми обнімалися. (двічі)

Де взявся стрілець, голуба убив,
Голуба убив, голубку зловив. (двічі)

Да ясно-красно жи й а де сонечко сходить,
А низенько, низенько й захо(дить).

Низенько заходить,
Да славний парєнь, да й уже ж він жонатой
Да й до дівчи-, до двічини хо(дить).

До дівчини ходить,
Да ой не ходи жи да до мене, й козаче,
Бо й уже жи ти, бо вже ти жона(тий).

Уже ти жонатий,
Та як будеш да до мене ой ходити,
Да й убий сво-, й убий свою жонку.

.

Ой на горі больниця стояла,
В тій больниці Маруся лежала. (двічі)

В тій больниці Маруся лежала,
Чорним шовком головку в’язала. (двічі)

Чорним шовком головку в’язала,
Із-за моря зіллячка бажала: (двічі)

«Ой хто ж мені зіллячка достане,
Той зо мною на рушничок стане!». (двічі)

Де взялися три козаки з полку,
Розв’язали Марусі головку. (двічі)

Один каже: «Я Марусю люблю!»,
Другий каже: «Я Марусю возьму!». (двічі)

Третій каже: «Три коники маю,
Я Марусі зіллячка достану. (двічі)

Одним конем до моря доїду,
Другим конем море переїду. (двічі)

Третім конем на камені стану,
Із-за моря зіллячка достану». (двічі)

«Остав, козак, зіллячко копати!», -
Стала йому зозуля кувати. (двічі)

«Ой не копай, козаченьку, зілля,
Бо в Марусі в неділю весілля!». (двічі)

Ой став козак коня підганяти,
Щоб Марусю дівкою застати. (двічі)

Їде козак селом, доріжками -
Зустрічає Марусю з дружками. (двічі)

Для дружечок шапочку знімає,
Для Марусі шаблю винімає. (двічі)

Шо в козака шабля заблистіла,
А в Марусі головка злетіла. (двічі)

Ой там на горі, ой там на крутій,
Ой там сиділа пара голубів.

Ой вони сиділи й парувалися,
Сизими крильми й обнімалися.

Та ой десь й узявся й охотник-стрілець,
Охотник-стрілець, добрий молодець.

Та голуба й убив, голубку прибив,
Узяв за крильце та й каже: «Серце».

Узяв за крильце та й каже: «Серце»,
Узяв під полу, приніс додому.

Узяв під полу й приніс додому,
Приніс додому, пустив додолу.

(Приніс додому, пустив додолу,
Насипав пшонця аж по колінця.
Налив водиці аж під крилиці.
Голубка не їсть, голубка не п’є,
На круту гору все плакать іде.
Голубко моя, сизокрилая,
Яка ти вдалась клопотливая.
Та єсть у мене сім пар голубів,
Літай, вибирай, може, там і твій.
Ой, я ж літала, я й вибирала,
А такого не найшла, як я втеряла.
Не так і роток, не так і носок,
Не так і гуде, як до мене йде.
Не так і гуде, не так воркоче,
Як їсти хоче.)

Жила вдова на край села,
Та було в вдови дев'ять синів,
А десята дочка Галюточка.

Сини зросли, в розбій пішли,
А Галя зросла, заміж вийшла,
Вийшла Галя за крамаря.

Вийшла Галя за крамаря,
Крамарь їде крамарювати,
Та бере Галю шинкувати.

Як набігли розбійники,
Крамаря вбили, а крамарчатко,
А крамарчатко розірвали,
А сестру Галю з собой взяли.

Уставайте, брати, що ж ми наробили?
Зятя вбили, а племінятко,
А племінятко розірвали,
А сестру Галю з собой взяли.

Ой зіма, зіма, ти холодная,
Та й не зморозь мєня, та й ще й мого коня.

З походу йдучи, коня ведучи,
Ой, та й коня ведучи, ой зброю несучи.

Зброя ти моя, зброя ясная,
Ой, та й доля ти моя, ой рознещасная.

Як жена мужа зненавиділа,
Ой, та й повела й у сад, та й зарізала.

Не зарізала, та й замучила,
Ой, та й протів серденька та й не влучила.

(Прийшла додому, сіла за столом,
Пише пером, каже словом.

Горе, Боже, з таким мужем жить,
А ще гірше, як такого нєт.

Ой піду я в сад, та й візьму назад,
Уставай, милой, та й ходім домой.

Бо уже ж ти в саду та й належався,
Різних пташечок та й наслухавася.
Красних яблучок та й накушався.)

Було в вдови дві дочки, (двічі)
Обидві як зірочки.

Старша меньшу питає, (двічі)
Кого ж вона кохає?

Старша меншій відмовля, (двічі)
Що кохає Василя.

Ходьом, сестро, до броду, (двічі)
Подивімось на воду.

Подивімось у воду, (двічі)
Котра краща на вроду.

Старша меншу попхнула, (двічі)
Та й на море гукнула.

Пливи, сестро, потопай, (двічі)
Про кохання забувай.

Ішла вдова, ішла вдова до.., ох і долиною жи
З маленькою ди.., ох і дитиною.

Сіла вдова, сіла вдова спо.., ох і спочивати жи,
Мале дитя го.., ох і годувати.

Мале дитя, мале дитя го.., ох і годувати жи,
Де взялися три, ох і три бурлаки.

Де взялися, де взялися три, ох і три бурлаки жи,
Хотять вдову за.., ох і зарубати.

Хотять вдову, хотять вдову за.., ох і зарубати жи,
Мале дитя з собой, ох і з собой взяти.

Ой з-за гір, з-за гір вилітав сокіл,
А з-за хутора вилітало ж два.

А з-за хутора вилітало два,
Та й один одного братом називав.

«Ой братіку мій, ой де ж ти бував,
Ой де ж ти бував, ой що ж ти видав?»

«Ой видав я то зелене жито,
Зелене жито, де брата вбито.

А вбито давно, не теперечки,
Проросла трава крізь реберечка.

Проросла трава крізь реберечка,
Закипіла кров кругом сердечка».

Ой ходив дунець сім год по Дону,
А й на восьмом году сам додому йду.

Обняла ж ночка возлє лєсочка,
Та встав прив'язав коня возлє явора.

Прив'язав коня возлє явора,
Ай сам же ліг спать возлє коріння.

Ой сам же ліг спать возлє коріння,
А й приснилась йому лютая змія.

А ж то ж не змія, а то ж мать моя,
А ж то ж мать моя, скушила мєня.

(Шо твоя жена у розброд пішла,
Коні вороні розпродала,
Узди, хомути пороздавала,
Приїхав донець до нових ворітець,
Вийшла к йому жена молода,
Здрастуй не сказав, світ головку зняв,
Прив'язав же коня возлє двора,
А сам пішов по конюшеньці,
Коні вороні по станках стоять,
Узди, хомути по гвіздках висять,
Сизі голуби ізлітаються,
Сини соколи сидять за столами,
Пишуть перами, кажуть словами,
Не єсть ти отець, а єсть ти подлець,
Здрастуй не сказав, матері головку зняв.)

Ой, сорву, сорву я та й з рози цвіточок,
Та й позастеляю, ой, милого слідочок,
Та й позастеляю, ой, милого слідо(чок).

Щоб роса й не впала, пташки не ходили.
Щоб мого милого, ой, другі не любили.
Щоб мого милого, ой, другі не люби(ли).

Вони полюбили, ше й причарували,
Несольоной рибки, ой, вечерять давали,
Несольоной рибки, ой, вечерять дава(ли).

Вечеряй, вечеряй та й не сомнівайся,
Якщо нежонатий, ой, з нами й оставайся,
Якщо нежонатий, ой, з нами остава(йся).

Жонатий, жонатий, та ше й діток двоє,
Розривають серце, ой, начетверо моє,
Розривають серце, ой, начетверо моє.

Я жінку заріжу, діток порубаю,
А з тобою, Галю, ой, в саду погуляю,
А з тобою, Галю, ой, в саду погу(ляю).

(Налетіли гуси з далекого краю,
Чи ви з того краю, шо я жінку маю?)

Ой мати ж ти, мати, мати Василина,
Ой нашо ж ти рано сина оженила. (двічі)

Ой нашо ж ти рано сина оженила,
Ой на третій день невістку судила. (двічі)

Ой на третій день невістку судила,
Молодого сина в похід нарядила. (двічі)

Молодого сина в похід нарядила,
Нелюбу невістку стадо коней пасти. (двічі)

А невісточка ж пасе, пасе, завертає,
Та все теє стадо слізьми обливає. (двічі)

«Стадо ж моє стадо, стадо воронноє,
Життя моє горке та ще й молодоє. (двічі)

Ой пасіться ж, коні, коні вороннії,
Ой пройшли мої літа молодії. (двічі)

Ой їжте, коні, зеленую травку,
Ой пийте, коні, холодную воду. (двічі)

Ой пийте, коні, холодную воду,
Ой поки прийде мій милий з походу". (двічі)

А мій милий не довго барився,
На восьмий годочок назад воротився. (двічі)

На восьмий годочок назад воротився
Та й за свою милу зразу ухватився. (двічі)

«Годі ж тобі, мила, стадо коней пасти,
Та й ходім же, мила, до матері в гості». (двічі)

Що син до матері із гостинцями,
А мати до сина та із радощами. (двічі)

Сина ж посадила за тесовий стіл,
Нелюбо невістко, у порогах постій. (двічі)

Що синові налила та й зеленого вина,
Нелюбій невістці чемериці дала. (двічі)

А милий з милою вірненько любились,
Вони тим же ядом та й переділились. (двічі)

«Давай, мила, вип'ємо та й по чарочці,
Шоб нас поховали та й у парочці. (двічі)

Давай, мила, вип'ємо та й по рюмочці,
Шоб нас поховали в одній труночці». (двічі)

Що син умер у суботоньку,
Нелюба невістка у неділеньку. (двічі)

Сина ж поховали та й під церквою,
Нелюбу невістку під оградою. (двічі)

На синові посадили червону калину,
Нелюбій невістці суху тополину. (двічі)

А вєточка за вєточку зачіпається,
А мати за дітьми побивається: (двічі)

«Ой як би ж я знала та й не чарувала б,
Із своїми дітками віку б доживала». (двічі)

Та ой там(и) на горі, та ой там(и) на крутой,
Та ой там(и) сиділо пара голубів.

Та й вони сиділи парувалися, ой,
Ой сизими крильми й обнімалися.

Та де не узявся охотник-стрілець,
Та й голуба й убив, голубку й узяв.

Та й приніс додому та й пустив додолу, ой,
Ой насипав пшенця й аж по колінця.

Та й голубка не їсть, голуб(и)ка й не п'є
Та й усе (на гору) плакати іде.

"Голубонько, їж, голубонько, пий,
Лети вибирай, де найкращий твій".

"Та я вже й літала, та я й вибирала,
Не знайшла того, шо потіряла".

У містечку Богуславку в Каньовського пана,
Там гуляла Бондарівна, як пишная пава. (двічі)

У містечку Богуславку сидить дівок купка,
Межи ними Бондарівна, як сиза голубка. (двічі)

Прийшов до них пан Каньовський і, шапочку знявши,
Обійняв він Бондарівну та й поцілував. (двічі)

«Ой не годен пан Каньовський мене цілувати,
Тільки годен пан Каньовський мене роззувати». (двічі)

Ой шепнули люди добрі Бондарівні тихо:
«Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо!» (двічі)

Ой тікала бондарівна з високого мосту;
Сама вона хорошая, хорошого зросту. (двічі)

Ой тікала Бондарівна помежи горами,
А за нею два жорніри, з голими шаблями. (двічі)

Ой тікала Бондарівна помежи крамниці,
Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці. (двічі)

«Ой чи хочеш, Бондарівно, ізо мною жити,
А чи волиш, Бондарівно, в сирій землі гнити?» (двічі)

«Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
Ніж з тобою поневолі на цім світі жити». (двічі)

Ой як тільки Бондарівна теє ісказала,
Ой вистрелив пан Каньовський – Бондарівна впала. (двічі)

«Ой ідіте до Бондаря, дайте батьку знати,
Нехай іде свою доньку на смерть виряджати!» (двічі)

«Ой посунув пан Каньовський по столу таляри,
Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум’яне. (двічі)

«Ой, на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку,
Оце ж тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!» (двічі)

Ударився старий Бондар об стіл головою:
«Бондарівна, моя доню, пропав я з тобою!» (двічі)

Ой поклали Бондарівну на тесову лаву,
Поки звелів пан Каньовський викопати ямку. (двічі)

Лежить, лежить Бондарівна сутки ще й годину,
Поки звелів пан Каньовський зробить домовину. (двічі)

Ударили в усі дзвони, музики заграли,
А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!

Та ой там на горі, та в шовковій траві,
Ех, та ой там сиділо пара голубів.

Та вони сиділи та парувалися,
О, та сизими ж криллями й обнімалися.

Та сизими криллями та й обнімалися,
Та своїми губами цилувалися.

Та де не узявся та Ванюша-стрілець,
Та розбив, розігнав та й розпарував.

Та голуба й убив, та голубку вловив,
Ой, приніс додому, пустив додолу.

Та приніс додому та пустив додолу,
Та насипав пшениці, налив він водиці. (двічі)

Та голубка гуде та їстоньки ж не йде,
Та під білу кроватьку всьо плакать іде.

«Та голубка моя, та сизокрилая,
Ой чого ж ти така й клопотливая?»

«Та ой як же міні та й не гуркотать,
Як було нас пара, й осталась одна». (двічі)

Ой не жалко мені ой та й ні на кого,
Тільки жалко мені на отця свого.

На отца свого, ще й на рідного,
Оженив же мене малолітнього.

Малолітнього, малоумного,
Малоумного, не розумного.

Та й узяв жену не до любові,
Не до любови, не до розмови.

Не до любови, ой не до розмови,
Ні біле личко, ні чорні брови.

Та й пішов в город, у Китай-город,
У Китай-город, ще й на ярмарок.

Та й купив корабель за сто двацять рублів,
За сто двадцять рублєй ще й з полтиною.

За сто двадцять рублів, щей з полтиною,
Посадив жінку ще з дитиною.

Корабель пливе аж вода реве,
Та й жінка сидить, як свіча горить.

Як послала мати льон із поля брати,
Не вибереш льону, й не приходь додому. (двічі)

Вона брала, брала, не довибирала,
До схід сонця вона тополею стала. (двічі)

“Ой, мамо ж, мамо, що то за причина,
Що на нашім полі виросла ж тополя?” (двічі)

“Ой, сину, мій сину, візьми топорину,
Та й зрубай же, сину, в полі тополину”. (двічі)

Як ударив він раз – вона зазвеніла,
Як ударив другий – вона говорила. (двічі)

Як ударив другий – вона говорила:
“Не рубай же мене, я – твоя ж дружина!” (двічі)

“Ой. мамо ж, ти мамо, що ти наробила,
Що ти моїх діток та й посиротила?” (двічі)