Цифровий архів фольклору

Ой журавко, журавко,
Ой журавко, журавко,
Чого кричиш та й щоранку?

Ой як мені не кричать,
Ой як мені не кричать,
Як високо та й вилітать?

Ой високо, високо,
Ой високо, та й високо,
Клен-дерево та й од води.

Клен-дерево од води,
Як листячко ой опаде,
За водою та й попливе.

Тоді ненька згадає,
Тоді ненька згадає,
Як обідать та й сідає.

Одна лишня ложечка,
Одна лишня та й ложечка,
Та й десь моя та й донечка.

Одбилася од роду,
Одбилася од роду,
Як той камінь у воду.

Упав камінь та й лежить,
Упав камінь та й лежить,
На чужбині гірко жить.

Та й на могилу вітер віє,
Та й на покоси сонце гріє
Ой на мой зельон сад.

На мой зельон сад,
Там в саду дєвица гуляла,
Та й красавиця цвіти рвала,
Ой совила вінок.

Совила віночок,
Та совила вона віночок
Та й на руках держить платочок,
Ой переходь сюда.

Переходь сюда,
Та через гребельку місточок,
Ой там ялиновий кусточок,
Ой шолкова трава.

Шолкова трава
Та трава з вітром шевелиться,
Ой там дівчина спать ложиться,
Ой тільки шо лягла.

Тільки шо лягла,
Та іще ж вона не вляглася,
Ой целуванням зайнялася,
Ой целує його.

Целує його,
Та й цєлувала-милувала,
Ой роздушою називала:
"Ой роздуша моя!

Роздуша моя!
Ой як я тебе не побачу,
То разів сорок на день плачу,
Плачу, що не бачу!".

А люлі, люлі, люлі,
Сіли гулі на люлі.
Цитьте, гулі, не гудіть,
І дитяти не збудіть.
Дитятко маленьке
Спатоньки раденьке,
А-а, а-а, а...

Налетіли гулі
Та й сіли на люлі,
Золотиї бильця,
Серебрані вервечки,
Золотиє бильця,
Підем до Кирильця.
Шо Кирилко робе?
Нема його дома -
Руба в лісі дрова.
А, а-а-а...

Де хата тепленька,
Там дитя маленьке,
Люлі, люлі,
Дитя мале, спати!

Як піду я прохожуся по зельоному саду,
Ой та й по зельоному садочку,
Де мій милий проживав.

Десь мій милий прожива, ої,
Та й стукну, грюкну же та й під окошко,
Вийди, милий, й та й на совєт.

Вийди, милий, ж на совєт, ої,
Та й шо мой милой та й не виходить,
Нє совєту ж не дайот.

Нє совєту не дайоть, ої,
Та й ні совєту, та й ні отвєту,
Ласкавого слова нєт.

Ласкавого слова нєт, ої,
Та й на гулянні та й компанні
Парень дєвку цілував.

Парень дєвку цілував, ої,
Та й цілував він, ой, милував він,
Поки її же з ума звів.

Поки її з ума звів, ої,
Та й ізвів з ума та й із розума
Тай став її покидать.

Та й став її покидать, ої,
Та шо дівчині жалко стало,
Стала плакать ше й ридать.

Стала плакать ше й ридать, ої,
Та й а шо парню жалко ж стало,
Став дівчину же вговорять.

Став дівчину вговорять, ої,
Та й не плач, дівко, не плач, красна,
Не плач, розочка моя.

Не плач, розочка моя, ої,
Та шо я призов та й одбуду,
Возьму заміж за сєбя.

Усі гори зеленіють, (двічі)
Де багаті жито сі(ю(ь).

Одна гора тільки чорна, (двічі)
Де сіяла бідна вдо(ва).

Де сіяла, волочила, (двічі)
Слізоньками примочи(ла).

Роди, Боже, пшениченьку, (двічі)
Щоб було що на зимо(ньку) .

Меланка ходила, Василька просила,
Василечку, татку, пустіть мене в хатку,
Я жита не жала, чесний крест держала,
По церкві ходила, кадилом кадила,
Кадітєся, люди, до вас Господь буде!
Щедрий вечір, добрий вечір!
Добрим людям на здоровʼя!

Вітер з поля, хвиля з моря,
Ой да й довела любов до горя. (двічі)

Світ-головонька кружиться,
Ой да й на плече орьол садітца. (двічі)

(Ой ти, й орьол сизокрилий,
Ой да й скажи правду, де мой милий? (двічі)

А мой милой на роботі,
Ой да й на літєйному заводі) (двічі)

Тече річка, тече бистра, береги крутії,
А в тюрмі сидять жульмани, хлопці молодії. (двічі)

Сплять жульмани, сплять жульмани, лиш один не спить,
Він своєму начальнику потихеньку говорить. (двічі)

Ти, начальник, ти, начальник, одпусти додому,
Бо вже скучилась, бо вже змучилась дівчина за мною. (двічі)

Одпустю тебе додому, так ти красти будеш,
Ти напийся води холодної, про любов забудеш. (двічі)

Пив я воду. пив холодную. та й не напивався,
Любив жульман дівчиноньку, нею милувався. (двічі)

Умер жульман, умер жульман. умерла надія,
Лиш остався кінь вороний, збруя золотая. (двічі)

А ви збрую золотую товарушу дайте,
А коника вороного в полі розстріляйте. (двічі)

Понад садом, садом та пшениченка ланом,
Та пшениченка ланом, горою овес.

Горою овес, та не по правді, козаче,
Не по правді, соколе, зо мною живеш.

Зо мною живеш, а як вечір настане,
А як вечір настане, до другої йдеш.

До другої йдеш, а мені молоденькій,
А мені молоденькій жалю ой завдаєш.

Ой поки ж ми та й стоятимемо,
Ой поки ж ми та й стоятимемо,
Сиру землю та й топтатимемо
Червоними чобіточками,
Золотими підківочками.

Ми думали, ви приїхали,
Ми думали, ви приїхали,
А вони ж пішком прийшли,
Молодого у мішку принесли,
І ноги стирчали - собаки гарчали,
Свашку у корзині, щоб не з’їли свині,
Світилку в коробці, щоб не вкрали хло(пці).

А в полі, в полі сам Господь ходив,
Мати Марія ризи носила,
Ризи носила, Бога просила,
Зароди, Боже, жито-пшеницю,
Жито-пшеницю, всяку пашницю!

Сєю, вєю, посєваю, з Новим роком поздоровляю!

Як погнала я телят по росі,
Та й напав мене вовк у лісі,
Ой доля ти, доля моя, раздоля широкая. (двічі)

А я вовчика злякалася,
За дубочок ісховалася,
Ой доля ти, доля моя, раздоля широкая. (двічі)

А дубочок стрепенувсь, стрепенувсь,
Посипались жолуді в пелену,
Ой доля ти, доля моя, раздоля широкая. (двічі)

Як погнала я телят по росі,
Та й напав мене вовк у лісі,
Ой доля ти, доля моя, раздоля широкая. (чотири рази)

Летів й орел через сад зелений,
Та й став і калину клю(вать),
Летів й орел через сад зелений,
Та й став і калину клю(вать).

Любив козак молоду дівчину,
Та й став її покидать,
Любив козак (парень) молоду дівчину,
Та й став її покидать.

Вона ж його ж, сволоч, отруїла,
Та й стала його питать,
Вона ж його ж, сволоч, отравила,
Та й стала його питать.

– Скажи, милой, ой скажи, чорнобривой,
Ой, чого ти зажури(вся),
– Скажи ж, милой, скажи, чорнобривой,
Ой, чого ж ти зажури(вся)?

Чи й од меду ж, чи й од горілочки,
Чи од проклятої любві,
Чи й од меду ж, чи й од горілочки,
Чи од проклятої любві?

Скаче сестра, скаче,
Скаче сестра, скаче,
Та й чого ж вона скаче,
Червоного й хоче,
Коня вороного, (од)зятя молодо(го).

Чи дома, дома, пан-господар?
Щедрій вечір, добрій вечір!

А я знаю, шо він дома,
Щедрій вечір, добрій вечір!

Сидить же він кінця стола,
Щедрій вечір, добрій вечір!

А на ньому шуба люба,
Щедрій вечір, добрій вечір!

А на шубі калиточка,
Щедрій вечір, добрій вечір!

А в калиточці сім пиріжків,
Щедрій вечір, добрій вечір!

Сьому, тому по пиріжечку,
Щедрій вечір, добрій вечір!

А старим бабам по паляниці,
Щедрій вечір, добрій вечір!

Шоб родили бики, телиці,
Щедрій вечір, добрій вечір!

Бики, телиці, сиві ягниці,
Щедрій вечір, добрій вечір!

Сиві ягниці нам на жупанці,
Щедрій вечір, добрій вечір!

Коти сірі, коти білі, коти пелехаті,
Не ходіть ви кругом хати,
За сірою собакою,
З великою колякою.

Ой зродила мати сина-сокола,
Та й не дала вирости, та й оженила. (двічі)

Та взяла невісточку не до любови,
Ні білеє личенько, ні чорні брови. (двічі)

Посилає сина в Крим-дорогу,
Нелюбу невісточку - полоти льону. (двічі)

Ой як виражала та все приказала:
"Не виполеш льону, то й не йди додому". (двічі)

Полола невістка, не виполола,
У полі невістка заночувала. (двічі)

У полі невістка заночувала,
До білого світа тополя стала. (двічі)

Як приїхав милий з Крим-дороги,
Кланявся матусі аж у самі ноги: (двічі)

"Об'їздив я, мамо, Крим і города,
Не бачив я, мамо, такого дива. (двічі)

Не бачив я, мамо, такого дива,
Щоб на нашім полі тополя зросла". (двічі)

"Ой бери ж ти, сину, гострую сокиру,
Та їдь же й у поле, рубай тополину". (двічі)

Як приїхав милий тополю рубать,
Ударив він раз - став лист опадать. (двічі)

Ударив він другий – зашаталася,
Ударив у третій - обізвалася. " (двічі)

"Не рубай же милий - я ж твоя жена,
Це ж твоя матуся таке зробила. (двічі)

Це твоя матуся таке зробила,
Що нас молоденьких розлучила". (двічі)