Цифровий архів фольклору

Косарі косять, а вітер повіває,
Шолкова трава на косу й налягає.

Шолкова трава на косу налягає,
Поміж той травой галочка й пролітає.

Скажи галочка, де мій же миленький?
А твій же милий в лузі під вербою.

Ой під тим дубом, під дубиною,
Там сидів голуб з голубино(ю). (двічі)

Вони сиділи, парувалися,
Правим крилечком обнімали(ся). (двічі)

Ой десь не взявся охотник з поля,
Убив голуба, голубка вдо(ва). (двічі)

Узяв голубку під праву полу,
Приніс додому, пустив додо(лу). (двічі)

Дав їй їсти ярой пшениці,
Ярой пшениці, стакан води(ці). (двічі)

Не буду їсти, не буду пити,
Нема голуба, ні з ким дружи(ти). (двічі)

Поза лугом зелененьким (двічі)
Брала вдова льон дрібненький. (двічі)

Вона брала, вибирала, (двічі)
Тонкий голос подавала. (двічі)

Тонкий голос, голосочок, (двічі)
Через Дон та й у лісочок. (двічі)

Там Василько сіно косе, (двічі)
Тонкий голос переносе. (двічі)

Та й ходив чумак, та й ходив бурлак,
Та й сім год по Криму, сім год по Криму.

Та не случалася та й причинонька,
Та ізроду єму, ізроду єму, ізроду єму.

Та й над битою же, та дорогою,
Та воли пасучи, воли пасучи.

(далі текст, записаний у тому ж селі в 1991 р.)
Та прислучилася та й причинонька,
Та й із Криму йдучи, із Криму йдучи.

Та й сірі ж воли та й похромали,
Та й чумак больной став, чумак больной став.

Та й болять ручки, та й болять ножки,
Та й болить голова, болить голова.

Та й бідна ж моя, та й голівонька,
Що товариша нема, товариша нема.)

Та й ходила та й Маруся по крутій горі,
Забачила же селезенька на тихій воді.

На тихій воді,
Пливи, пливи же, селезеньку, тихо й по воді.

Тихо й по воді,
Прибудь, прибудь, мій батенько, тепер й а к міні.

Тепер й а к міні,
Ой дай міні же порядочок, бідній сироті.

(Бідній сироті,
Ой рад би я, дитя моє, прибути к тобі,

Зліпилися карі очі навіки мої,

Насипали сирой землі на груди мої,

Розсипалися білі кості по сирій землі,

Ой поки ж я з кістоньками ой соберуся,

Та й на твоє весіллячко, доню, спізнюся.)

Із-за гори та й вітер повіває,
Мати же дочку же, ой, про життя пита(є).

Вона мати, ой, про життя питає,
Спитай, мати же, ой, сірого вутя(ти).

Спитай, мати, ой, сірого й вутяти,
Сіре же вутя же, ой, на морі ночу(є).

Сіре вутя, ой, на морі ночує,
Воно же моє же ой, все горечко чу(є).

(Перве горе – свекруха лиха,
Друге горе – дитина мала,
Третє горе - мой милий ревнивий,
Їде у поле орати,
Бере мене волів поганяти.
Ой соб, воли, цабе, сірі, ой цабе, половії,

.....).

Ой під дубом, під дубком
Стоїть дівка з парубком,
Вітер дуба хита,
Парень дєвку пита.

Вітер дуба хита,
Парень дєвку пита,
Не питай ти мене,
Не кохав ти мене.

Кохав мене батько,
Годувала мати,
Довелося дураку
Руки потирати.

Потирай, негодяй,
Коли довелося,
Коли мені, молодій,
На горе пішлося.

А горе таке (промовляючи):

Через сад-виноград
По воду ходила,
За собою, молодою,
Писаря водила.

Писарь пише ше й малює,
Обернеться – поцілує,
Ти не піп, ти не дяк,
Не цілуй мене, дурак.

Ти не піп, ти не дяк,
Не цілуй мене, дурак,
Нехай мене поцілує
Чорноморський козак.

Чорноморець іде -
За ним вулиця гуде,
Як почула голосок,
Розчесала волосок.

Двері вистучила,
Сама вискочила,
Праву ручку подала
Ше й поцілувала.

Праву ручку подала
Ще й поцілувала,
Здрастуй ти, здрастуй я,
Здрастуй, ягодка моя!

Хоч би швидше вечір, та й повечоріло,
Та може б моє серденько та й повеселіло.

Хоть би швидше вечір, та й сонечко зайшло,
Та й може б моє серденько та й до мене же прийшло.

Прийшло, прилинуло, та й до моєї хати,
Та й стукає в віконечко, а й де я буду спати.

Стукає в віконечко, та де я буду спати же,
Та одчиня й дверечка, та щоб не чула мати.

(А як і почує, то буде мовчати,
Вона й не осуде рідного дитяти.

А як одчиняла, правдоньки питала,
А як виряджала - плакала, ридала.

"Скажи мені правду, чи ти мене любиш?
Чи з мене смієшся?
До другої ходиш, та й не признаєшся".

"Що я тебе люблю, ще й любити буду,
Признаюсь по правді, сватати не буду.

Ой як тебе брати, як не велить мати?
Велить мені мати багатую брати."

З тиї багатої воли та корови,
З тієї убогої личко й чорні брови.)

Як приїхав братік ой до сестриці в гості же,
Та й і прив'язав коня на новім помо(сті).

Ой стій же ти, коню, ой не тупай ногою же,
Та й поки поговорю з рідною ж сестро(ю).

Сестро ж, моя сестро, ой перепіличенько же,
Та й де ділося твоє білеє личе(нько)?

(Постаріла, брате, все думки та гадки,
А що і до того страшного достатку.

Синів не женила, дочок не давала,
За малеє врем'я сама стара стала.)

Та відкіль вітер віє,
Та відкіль вітер віє, туди я й хилю(ся).

Ой туди я хилюся,
Та й що люди ой говорять, а я й не бою(ся).

Ой веліть мені мати,
Та веліть ой мені мати королівну бра(ти).

Ой ой то королівна,
Ой то же королівна, то ж мені й не рів(на).

Ой ой то мені пара,
Ой ой то мені пара, де дівчина Га(ля).

Ой де дівчина Галя,
Ай де дівчина й Галя, а ще й.....

Тече річка невеличка понад осокою,
Гей, взяла дівка нові відра, пішла за водою. - двічі

Іще води не набрала, стала, постояла,
Гей, за козаком зажурилась та й у воду впала. - двічі

Біжать люди рятувати, та й кричать: "Рятуйте!",
Гей, а дівчина отвічає: "За мной не жалкуйте! - двічі

Хоть жалкуйте, не жалкуйте, така моя доля,
Гей, полюбила козаченька, при місяцю стоя. - двічі

Не я його полюбила, полюбила мати,
Гей, тільки мені повеліла на рушничок стати. - двічі

Один дала, другий дала, на третьому стала,
Гей, а четвертим білесеньким рученьки зв'язала." - двічі

Калина висока, долина глибока, аж додолу гілля гнеться. (двічі)

А під тією калиною стояв козак з дівчиною,
Дівчинонька плаче та дрібними ридає, свою долю проклинає. (двічі)

Та якби ж була я оце знала, та не йшла заміж, та гуляла,
Гуляла б я в батька та в своєї матусі дівчиною молодою. (двічі)

А й заміж піти, треба знати, пізно лягти, рано встати,
Було в мене личко, та ще й чорнії брови, осталися гіркі сльози. (двічі)