Цифровий архів фольклору

Я дівчинка маненька,
В мене спідничка рябенька,
Чобітки коркові,
Будьте з празничком здорові!

Як устану я раненько,
Та й умиюся біленько, ей!
Та й сяду я край віконця,
Проти ясного сонця.

Та й сяду я край віконця,
Проти ясного сонця,
Проти ясного сонця,
Виглядати чорноморця.

Чорноморець не сам іде,
Дев’ятеро конів веде, ей!
На десятім вороному, ей!
Сам в жупані голубому.

Я думала він додому,
Він поїхав до Дунаю, ей!
Там став коней напувати, ей!
Стала хвиля воду гнати.

Став він коней напувати,
Стала хвиля воду гнати, ей!
Стала хвиля воду гнати, ей!
Чорноморець потопати.

Чорноморець потопає,
Та й на милую гукає, ей!
Ратуй, ратуй, моя мила, ей!
Коли вірно любила.

Ой, рада б я ратувати,
Так не вмію я плавати, ей!
Якби човен та весельце, ей!
Рятувала б тебе, серце.

Поки людей ізібрала,
Чорноморця утеряла, ей!
Поки люди ізішлися, ей!
Чорноморець утопився.

Пливи, пливи за водою,
Остаюся я вдовою, ей!
Пливи, пливи річечками, ей!
Остаюся з діточками.

Пливи, пливи річечками,
Остаюся з діточками,
Пливи, пливи вузенькими, ей,
Остаюся з маленькими!

Наша мати зажурилася,

Наша мати зажурилася,
Що й коморка спорожнила(ся).

Чужа мати звеселилася,

Чужа мати звеселилася,
Що й комора наповнила(ся).

Вигрібай, мати, жар, жар,

Вигрібай, мати, жар, жар,
Коли тобі дочки жаль, жаль,
Кидай у піч дрова,
оставайсь здорова, у!

Кидай у піч тріски,
Покотилися сліз(ки).

Ой пряла я б куделицю, головка болить,
Пішла б же я у шиночок, милий не велить.

Як поїхав мій миленький у поле, й у степ,
А я ж тую куделицю об долівку геп!

Лежить моя куделиця, та й надулася,
А я молода горілочки та й напилася.

Як приїхав мій миленький з поля додому,
Питається своїх діток, чи мати дома?

Тату, наша мати дома, лягла й спочивать,
Приходило дві шинкарки, щоб розплатилась.

Ой уставай же, моя мила, вставай, розбудись,
Ой на тобі сороковку, піди, похмелись,
Ой на тобі карбованця, піди, розплатись.

Не поможе карбованець, не поможе два,
Вчора пила на корову, сьодні й на вола.

Бодай же ти, моя мила, здорова була,
Як ти ж мого сіренького вола пропила!

Ой гук, мати, гук, де козаки йдут,
І веселая та й дорі(о)женька, куди вони йдут.

Куди вони йдуть, там бори гудут,
І під білою та й березою отамана ждут.

Ой ти, дівко, благородна,
Не лягай спать з дворянином - будеш добра. (двічі)

Бо дворянин пізно ходить,
Не й одную же дівчиноньку же з ума зводить. (двічі)

Ізвів одну, звів другую,
Шей на мене же нахвалявся же, молодую. (двічі)

Хіба вже я дурна була,
Шо він мене же ізвів з ума же, я й не чула. (двічі)

Ізвів з ума, сів на коня:
"Зоставайся же, дівчинонько, же тепер сама". (двічі)

"Не сама я зосталася,
Ше й у лузі же калинонька же розцвілася. (двічі)

Шо й у лузі на долині
Колихала же дівчинонька же дві дитині. (двічі)

Колихала та й плакала:
"Ой чого ж я же отця, неньки же не слухала. (двічі)

Послухала дворянина,
Тепер моя же головонька же нещаслива". (двічі)

Ой у лузі на терночку
Колихала же дівчинонька же сина й дочку. (двічі)

Ой зав'яжи, ненько ж моя, чорним платком очі,
Та й поведи ж, та й утопи темненької но(чі).

Як вестимеш, ненько моя, не давай кричати,
Шоб не бігли сусідоньки мене ратува(ти).

Як вестимеш, ненько моя, станеш коло тину,
"Не дивуйтесь, сусідоньки, я свою й дити(ну)."

Глянь же ти, Марійко, крізь калач,
Карими очима, та й не плач,
Ось він іде,
Розмай косу,
Загубив красу,
Зав`язав тобі світ на весь вік.

Ой ну-ну-ну, дитя, спати,

Пішла мати до роду гулят (и),

Та й казала: не буду бариться,

Та принесу дитині гостин (ця).

Та й стелись, стелись, та й барвіночок,
Не кореном - листом.

Не кореном – листом.
Та викликає же ой парень дівку
Й не голосом - свистом.

Не голосом – свистом,
"Та чи ти чула, ой дівчинонько,
Як я тебе кликав?

Як я тебе кликав
Та через твоє ой подвір'ячко
Сивим конем їхав?"

Сивим конем їхав.
"Та хоть я чула, ой хоть не чула,
Й не обзивалася,

Не обзивалася.
Та темна нічка, ой дробен дощик,
Не сподівалася".

Не сподівалася.
"Та бодай же ти, ой дівчинонько,
Зозулі не чула,

Зозулі не чула.
Та як ти мого та голосочка
За сном не почула!".

Гони, дівка, скотину,
Засни, мала, дитино,
Бай, бай.

Наказали люди, зять багач,
Наказали люди, грошій міх,
Дає полушку, як на (сміх),

Та й та не його, позичив у тещі,
Викупить вінок у сві(йсті).