Цифровий архів фольклору

Не здихай, мила, так тяжко,
Ой не здихай так тяжело,
А вой да хіба же тобі дру…, ой дружка жалко,
Забувай тепер його.

Забувай тепер його.
Та вой да хіба же тоді же я, ой я й забуду,
Як закроються ой глаза.

Як закроються глаза.
А вой да серце же кров'ю же о…, ой обольоться,
Грудь сов'яне же я…, ой як трава.

Грудь сов'яне, як трава.
Та вой да грудь сов'яне і ой засохне,
Нікогда не ро…, ой розцвітьот.

Нікогда не розцвітьот.
Та вой да по кладбищу я ходила,
Не боялась нічого.

Не боялась нічого.
Та вой да чого ж мені ой здєсь бояться,
Здєсь ночниї сторожа.

Здєсь ночниї сторожа.
Та вой да чого ж мені здєсь бояться,
Здєсь мой миленький лежить.

Сидів голуб на берьозі,
А мой милой на конє,
Ой помер, помер мой мильонок,
В чужой, дальньой сторонє.

В чужой дальньой сторонє, ох,
Не журися же, моя мила,
Не здихай так тяжело.

Не здихай так тяжело,
Ох і як же тобі дружка й жалко,
Забувай січас його.

Забувай січас його,
Ох і я дружка не забуду,
Пока скроються мої глаза.

Пока скроються ж мої глаза,
Ох і серце кров'ю же оболлється,
Грудь сов'яне ж як трава.

Грудь сов'яне й як трава,
Грудь сов'яне ж, ще й посохне,
Не розцвєтєт нєкогда.

Не розцвєтєт нєкогда,
Ох і я по кладвищі гуляла,
Не боялася ж нічєго.

Не боялася нічєго,
Ох і а чого мнє здєсь бояться,
Здєсь мой милой схороньон.

Здєсь мой милой схороньон,
Ох і на йом памятнік тяжолой,
В дев’яносто ж сємь пудов.
(Ще й облито серебром.)

В дев’яносто ж сємь пудов,
…

Прилетел яснён сокол,
Сел да упал на окнушко,
Сел да й упал на окнушко.

Сел да упал на окнушко,
На золотой причаленке,
На золотой причаленке.

На золотой причаленке,
Красная ой Мариюшка,
Красная ой Ивановна.

Красная ай Ивановна,
Привечай свово сокола,
Привечай свово ясного.

Привечай свого ясного,
Рада б и я ой приветила,
Рада б и я ой приветила.

Рада б и я приветила,
Во слезах я не вижу,
Во слезах я не вижу.

Во слезах я не вижу,
Слова я не промолвею,
Слова я не промолвею.

Ой гук, мати, гук, де козаки йдуть,
Ой щасливая та й доріженька, куди вони йдуть. (двічі)

Куди вони йдуть, там гори гудуть,
Ой під білою та березою отамана ждуть. (двічі)

Чи дома, дома пан-господар?
А я знаю, що він дома.

А я знаю, що він дома,
Сидить він же кінець столу.

Сидить же він кінець столу,
А на йому шуба люба.

А на йому шуба люба,
А на той шубі ще й поясочок.

А на той шубі поясочок,
На поясочку калиточка.

На поясочку калиточка,
А в калиточки сім сіляжечків.

Покривочка плаче,
Покриваться хоче,
Не як покриваться,
Як поцілуваться.

Та ой великий двір, та й маленький збір,
Чом не вся родинонька,
Великий двір, та й маленький збір,
Ой чом не вся й родинонька?

Та ой того же не вся та й родинонька,
Що й немає й батенька,
І того і не вся та й родинонька,
І що й немає й батенька.

Посилай, Катюша, солов'я в садок,
До батенька й на пораду,
І посилай, Катюша, солов'я в садок,
І до батенька й на пораду.

Ой а зозуленько на Вкраїноньку,
По рідну й родиноньку,
І а зозуленько на Вкраїноньку,
І по рідну й родиноньку.

Ні солов'я з саду, ні батенька з раю,
Ні родини з України,
І на солов'я з саду, ні батенька з раю,
І ні родини з України.

Та й ні ластівочки, ні маленької,
Ні неньки рідненької.

Куди, донько, убираєсся?

Куди, донько, убираєсся,
Що так рано наряжає(сся)?

Що й так рано наряжаєсся?

Чи між турки, чи між ті татари,
Чи між тії прокляті жанда(рми)?

Ой там гора кременистая,

Ой там гора кременистая,
Там свекруха ненависли(вая).

Ой орав мій миленький од льоду до льоду,
Та й виорав мій миленький облуг на квасо(лю).

Посадила квасоленьку та їду додому,
Заглянула у шиночок, а милий з кумо(ю).

Хіба ж тобі, кума моя, нема дома діла,
Шо ти з моїм чоловіком в шиночку засі(ла).

Приходжу я до дому, в мене в печі дрова,
Сюди-туди повернулась — вечеря гото(ва).

Насипала вечеряти, положила ложки,
Сама сіла вечеряти, поплакала тро(шки).

Тече річечка,тече бистрая, схочу, перескочу,
Віддай же мене, ой, моя матінко, за кого я схочу.

Віддавала, приказувала в гостях не бувати,
А як вернешся, ой, моя донечко, то вижену з хати.

Жила годичок, жила другенький, третій не стерпіла,
Перетворилась ой в сиву зозулю, к дому прилетіла.

Сидить матінка край віконечка, рушник вишиває,
А найменший брат ой в сінях на дверях ружжо заряжає.

(Дозволь, матінко, дозволь, рідная, ту зозулю вбити,
Бо вона кує і розказує, як жить на чужині.

Н е дозволю я ту зозулю вбить, що в нас на калині,
Бо тяжке, гірке сирітське життя в нашої дитини.)

Ой сів Ісус вечеряти,
Щедрой вечор, доброй вечор,
Добрим людям на весь вечор!

Прийшла к йому Божая Мати,
Щедрой вечор, доброй вечор,
Добрим людям на весь вечор!

Ой дай, синку, золотії ключі,
Щедрой вечор, доброй вечор,
Добрим людям на весь вечор!

Повипускати правєдні душі,
Щедрой вечор, доброй вечор,
Добрим людям на весь вечор!

Тільки ж і тую й не випускай же,
Щедрой вечор, доброй вечор,
Добрим людям на весь вечор!

Що в середу косу чесала,
Щедрой вечор, доброй вечор,
Добрим людям на весь вечор!

(фрагмент)
Походила та й Марійка тай по крутій горі,
Та й забачила ж селезенька на тихій воді.