Цифровий архів фольклору

Туман яром по долині,
Туман яром по долині,
Широкий лист на калині,
Широкий лист на кали(ні).

А ще ширший на дубочку,
А ще ширший на дубочку,
Кличе голуб голубочку,
Кличе голуб голубо(чку).

А він кличе та й не свою,
А він кличе та й не свою,
Прийди, серце, поцелую,
Прийди, серце, поцелую.

Ой крикну я, гукну із строку й додому,
Ой вари, мати, ой вечеряти та й на мою й до(лю).

Наварила вечеряти, небагацько, трошки,
Ой нема тобі, ой дитя моє, ні миски, ні ло(жки).

Що миску побило, ложку розлупило,
Ой іди туди ой вечеряти, де літо роби(ла).

Ненько ж моя, вишня, чи я в тебе лишня?
Ой що ти мене ой туди дала, де я не приви(шня).

Ненько моя, галко, чи тобі ж мене й не жалко?
Ой що ти мене ой туди дала, що б я горюва(ла).

Ти ж думаєш, ненько моя, що я тут паную,
Ой прийди, ненько, ой подивися, як я тут горю(ю).

Ти ж думаєш, ненько моя, що я тут не плачу,
Ой за дрібними ой слізоньками стежечки не ба(чу).

Дощ іде, дощ іде, до берези липне,
Козак коника веде, а дівчина кличе. (двічі)

Ой хоч клич, хоч не клич, моє серденятко,
Ой рад би я тебе взять, так не велить батько. (двічі)

Так не велить батько ше й уся родина,
Ой, дівчино-серденя, личко як калина. (двічі)

Личко як калина, васильками пахне,
Цілував би я тебе поки ти не заснеш. (двічі)

Я й націлувався, я й намилувався,
Як у саду соловей та й нащебетався. (двічі)

Сидить утка на пеньку та, сидячи, кряче,
То ж не утка, то дівчина за козаком плаче. (двічі)

Понад садом, садом, садом виноградом, да ой,
Ой дорож(и)ка й лежала.

Дорожка й лежала, ну да ой,
Та туди наша, й наша сударушка, да ой,
Ой некрут(и) виряжала.

Некрут виряжала,
Та виряжала, ой да споружала, да ой,
Ой вдова жи свого й сина.

Вдова свого сина,
Та іди, синку, ой служи, ой синку, да ой,
Ой служи же, не барися.

Ой котилась та ясная зоря та й упала ї додолу же,
Та й упала ї додо(лу).

Ой хто ж мене, дівку й молодую, та й одведе додому й,
Та й одведе ї додо(му)?

Обізвався же й козак молоденький та й на вороном(и) коню же,
Та й на вороном(и) коні.

Збунтувалась серед моря хвиля,
Та й збунтувалась серед моря чорна.

Ой вивернулась дівчинонька з човна,
Ой напувало три козаки коней.

Ой один каже - ой синє море грає,
Та й другий каже - дівка потопає.

Третій каже - хоть коника збуду,
Й а таки ж дівку ратувати буду.

Ратуй мене, козаченько, з моря,
Та й бери з мене великою плату.

Бери з мене великою плату.
Та й сірі воли, ще й рублену й хату.

Я й не хочу з тебе плати брати,
Та й хочу тобі дружиною стати.

Лучче буду в морі потопати,
Та чим з тобою на рушничок стати.

Ой подайте довгую ж тичину,
Та й пристромити скажену дівчину.

Ой подайте довгую ломаку,
Та й присторомити скажену собаку.

Ой за тучами, ох і громовими, а й сонечко не сходить,
Та й за вражими ой ох і ворогами та й мой милой не хо(дить).

Ой розступіться, ох і росойдіться а й чорні хмари різно,
Та й прийди, прийди ох і мой миленькой ой хоч не рано, пі(зно).

А й що я млада, ох і младолєтка а й всю ночку й не спала,
Та всю ноченьку ох і я й не спала, ой столи застилала.

Ой столи мої ох і тесовії, а й скатерті ллянії,
Ой пройшли, пройшли....літа молодії.

Зелений дубочок на яр похилився,
Та й молодий козаче, ой чого зажурився?

Молодий козаче, чого зажурився?
Та й чи воли пристали, ой чи з дороги збився?

Воли не пристали, з дорожки не збився,
Та й того зажурився й, ой без долі вродився.

Того зажурився, без долі вродився,
Та як піду я в поле та й шукать собі долю.

Як піду я в поле шукать собі долю,
Та й не найшов я й долі же, а й найшов синє море.

Не найшов я долі, знайшов синє море,
Та й в тім синєм морі же ой самі риболови.

Як піду я проходжусь по зельоному саду,
Ой та й по зельоному садочку, де мой милой та й прожива.

Де мой милой прожива,
Та й стукну, грюкну та й у в окошко, а й вийди, милой, та й на совєт.

Вийди, милий, на совєт,
Та чось мой милой та й не виходить, та й совєту та й не дайоть.

(Не совєту, не дайош,
Не совєту, не отвєту, ласковога слова нєт.)

А-а, а-а, а!
Ой ти люлі, люлі, бай,
Не ходи до нас бабай,
До нашої хати,
Саша буде спати,
А-а, а-а, а!

Ти, місяцю-перекраю,
Не світи нікому,
Тільки світи миленькому,
Як іде додо(му).

Тільки світи миленькому
Восковую свічку,
А щоб було виднесенько
Брести через рі(чку).

Річку брести, Дунай плисти
Та й не замочиться,
Щоб до тії дівчиноньки
Та й не запізни(ться).

Скрізь погасло, скрізь погасло,
В одній хаті сяє,
Ой, там моє серденятко
Вечерять сідає.

Ой, вечеряй, ой, вечеряй
Та й бери потрошку,
Як зачуєш голосочок,
То кидай і ложку.

Як посію жито в яр, (двічі)
Жито в яр, жито в яр,
Куди ти, куди я,
Куди бариня моя, бариня?
Мар’я Іванівна,
Варвара Степанівна,
Ївга Данилівна,
Тетяна Кирилівна,
Савка Григорович,
Сам Харитонович,
Бариня?
Ой бариня, бариня,
Чого тєбє нада, нада,
Чи кучера, чи лакея,
Чи погонича Матвєя,
Бариня?

Як скошу я жито в яр, (двічі)
Жито в яр, жито в яр,
Куди ти, куди я,
Куди бариня моя, бариня?
Мар’я Іванівна,
Варвара Степанівна,
Ївга Данилівна,
Тетяна Кирилівна,
Савка Григорович,
Сам Харитонович,
Бариня?
Ой бариня, бариня,
Чого тєбє нада, нада,
Чи кучера, чи лакея,
Чи погонича Матвєя,
Бариня?

Як здіжу я жито в яр, (двічі)
Жито в яр, жито в яр,
Куди ти, куди я,
Куди бариня моя, бариня?
Мар’я Іванівна,
Варвара Степанівна,
Ївга Данилівна,
Тетяна Кирилівна,
Савка Григорович,
Сам Харитонович,
Бариня?
Ой бариня, бариня,
Чого тєбє нада, нада,
Чи кучера, чи лакея,
Чи погонича Матвєя,
Бариня?

Як знесу я жито в яр, (двічі)
Жито в яр, жито в яр,
Куди ти, куди я,
Куди бариня моя, бариня?
Мар’я Іванівна,
Варвара Степанівна,
Ївга Данилівна,
Тетяна Кирилівна,
Савка Григорович,
Сам Харитонович,
Бариня?
Ой бариня, бариня,
Чого тєбє нада, нада,
Чи кучера, чи лакея,
Чи погонича Матвєя,
Бариня?

Ой у полі висока могила, (двічі)
На могилі червона кали(на).

На калині чорний ворон кряче, (двічі)
На чужині сиротина пла(че).

Ой казали сиротині люде: (двічі)
– Вийди заміж - краще тобі бу(де).

А я ж людську воленьку ввольнила. (двічі)
Вийшла заміж - голівку втопи(ла).

Утопила в глибоку криницю, (двічі)
Вийшла заміж за гірку п’яни(цю).

(Ой гуль-гулі, голубоньки, з хати,
Не збудіте милого з кроваті.

Сама знаю, коли ізбудити,
Ой як начне сонечко сходити.

Затулили напільні оконця,
Щоб не текло на козака сонце.

Ой став милий з кроваті вставати,
Стали подушки по хаті літати.

Стали подушки по хаті літати,
Стала мила у окно тікати.

– Ой чом, мила, у окно тікаєш,
Хіба ж ти, мила, шуточок не знаєш?

– Ой якби я за шутки приймала,
То я б досі в могилі лежала.)

Меланка ходила,
Василька просила,
Василику, тату,
Пустіт мене в хату,
Я в церкві стояла,
Ясний хрест держала,
Кадилом кадила,
Кадітіся, люді,
Вам Бог святий буде!

Дай, Боже, вечір добрий!