Ой крикну я, гукну

О матінко-вишня, чи я в тебе лишня?
Що віддала в чужі краї, де я неприви(чна).

Ой матінко-зірко, як у строці гірко,
Куда хилять, то й хилюся, бо я всіх бою(ся).

Бо я всіх боюся,
Як піду я в чисте поле, то й не ворон кря(че).

То й не ворон кряче,
А то ж моя рідна ненька та й за мною пла(че).

Та й за мною плаче,
Як піду я понад лісом, щось у лісі ту(же).

Щось у лісі туже,
Ой то ж моя рідна ненька робити не зду(жа).

Робити не здужа,
Ой хіба ж ти, моя ненько, води не носи(ла)?

Води не носила,
Чом ти мене маленькою та й не притопи(ла)?

Та й не притопила,
Ой хіба ж ти, моя ненько, грядок не копа(ла)?

Грядок не копала,
Чо ж ти мене маленькою та й не прикопала?

Та й не прикопала,
Як піду я понад яром та й гляну в прова(лля).

Та й гляну в провалля,
Чужим діткам життя гарне, а мені горюва(ння).

Ой матінко-вишня, чи я у вас лишня?
Шо ви мене туди дали, де я й неприви(шня).

Ой матінко-пава, тепер я пропала,
Шо ви мене туди дали, де я й не бува(ла).

Ой матінко моя, тепер я й не твоя,
Хіба тоді твоя буду, як строку й добу(ду).

Ой вийду я на гору та й крикну додому,
Вари, мати, вечеряти та й на мою долю.

Варила, варила, небагато, трошки,
Нема тобі, моя доню, ні миски, ні ло(жки).

Що миска розбилась, ложка розлупилась,
Така вже ти, моя доню, нещасна вроди(лась).

(Матінко моя, де ти долю діла?
Чи в морі втопила, чи в полі згубила?

Як у полі загубила, то піду шукати,
Як у морі затопила, буду й горювати,

Матінко моя, нащо ти вродила?
Як уродила, чом ти не втопила?

Чо у морі б утопила, камнем придушила,
Що б я й не зринала, долі нешукала)

Зеленая вишня з-під кореня вийшла,
Віддали мене заміж, де я не привична. (двічі)

Ой вийду на гору та й гляну додолу.
– Вари, мамко, вечерю ще й на мою долю. (двічі)

– Варила, варила – не много й не трошки.
Нема ж тобі, доню, ні миски, ні ложки. (двічі)

– Згадай мене, мамо, хоч у раз у вівторок,
А я ж тебе, мамо, – на день разів сорок. (двічі)

Ти думаєш, мамо, що я тут не плачу,
За гіркими сльозами я світа й не бачу. (двічі)

Ти думаєш, мамо, що я тут паную,
Прийди подивися, як я тут горюю. (двічі)

Ненько моя, вишня, чи я в тебе лишня?
Що ти мене туди дала, де я неприви(шня).

Не дай Боже, моя ненько, в строку я пролежу,
Дасте моїм подруженькам проносить оде(жу).

Та лучче я, доню моя, по тину розкину,
Тяжко, важко дивитися на чужу дити(ну).

Ой матінко-зірко, як у строку гірко,
Ні допити, ні доїсти, ні сісти відпочи(ти).

Ой матінко-вишня, чи я в тебе лишня?
Що ти мене сюди дала, де я неприви(шня).

Ой зав'яжи, ненько ж моя, чорним платком очі,
Та й поведи ж, та й утопи темненької но(чі).

Як вестимеш, ненько моя, не давай кричати,
Шоб не бігли сусідоньки мене ратува(ти).

Як вестимеш, ненько моя, станеш коло тину,
"Не дивуйтесь, сусідоньки, я свою й дити(ну)."

Одна в мене ложечка, одна лишня ложечка,
А й десь моя дочечка.

Одреклася од роду, одреклася од роду,
Як той камінь у воду.

Камінь у воді лежить, а камінь у воді лежить,
На чужині горе жить.

Не дай Боже захворіть, та не дай Боже захворіть,
То й нікому пожаліть.

Не дай Боже помирать, не дай Боже помирать,
То й нікому поховать.

Поховає чужий піп, поховає чужий піп,
Аби було сорок кіп.

Поховають і дяки, поховають і дяки,
Аби були п'ятаки.

Та й заплаче чужина, та й заплаче чужина,
Шо далеко родина.

Та й згадай, моя ненько, та й на ту Покрову...

Та хіба ж ти, моя ненько, та грядок не копала...