Цифровий архів фольклору

А буяри полякались,

А буяри полякалися,
Та в солому поховалися,
А дружечки повиходили,
Та з соломи повиводили,
Один кривий, другий сліпий,
А третій горбатий,
Не вміє танцював(ти).

А в свекорка та не так буде,

А в свекорка та не так буде,
Обідання та й увечір.

Обідання та й увечір,
А вечеря та й опівночі.

А вечеря та й опівночі,
Не виспляться твої карі о(чі).

А на горі жи(то),

А на горі жито,
В долині просо,
Брат сестрицю просе,
Шоб розплести ко(су).

– Брати мої, брати мої, брати-соловей(ки),
Прибувайте ви до мене хоч щонеділень(ки).

– Ой раді б ми прибувати, та ти убогая,
– Хоть я й убогая, хоть я й убогая, аби не гордая.

Хліба, соли роздобуду та й вас наго(дую),
Горілочки розгадаю, з вами погу(ляю).

Вітер віє, вітер віє, вітер повіває,
Мати дочку, мати дочку про життя питає.

Спитай, мати, спитай, мати, сірого вутяти,
Сіре вутя, сіресеньке, по морю плаває.

Сіре вутя, сіресеньке, по морю плаває,
Воно ж моє, воно ж моє все горечко знає. (двічі)

Перве горе, перве горе – свекруха лихая,
Друге горе, друге горе – дитина (малая).

Де твої, свашко, да(ри),

Де твої, свашко, дари,
Шо ми їх бажали,
Хусточки, рушнички,
Дружечкам шишечки.

Ішли дружечки рядочком,
Понад вишневим садочком,
Виломили квіточку зелененьку,
Заквітчали дівку Марусю молоде(ньку).

Має, кісонька, має,

Має, кісонька, має,
В молодого хустки немає,
Нехай вона має,
Теща хустку най(де).

Нема чоловіка вдома, він поїхав в ліс по дрова,
А я ції продала, музикантів найняла. (двічі)

Музиканти мої, ви заграйте мені,
А я вбога сирота веселого живота. (двічі)

У шиночок піду і осліничку несу,
А за мною дитинята несуть клубенята. (двічі)

Осліничку пропила, клуби - на похмілля,
Нехай вони не лежать у скрині без діла. (двічі)

Як прийшов же мужик мене доганяти,
Бив мене, волочив до самої хати. (двічі)

Ой бив вже мене, волочив же мене,
Так і, батька лихого, та й навчив же мене. (двічі)

Неправда, друже(чки),

Неправда, дружечки,
Ліпила шишечки,
Із рути та з м’яти,
Дружечок дарува(ти).

Ой на горі огонь горить, під горою козак лежить,
Дарі-да, під горою козак лежить.

Накрив личко китайкою, червоною нагайкою,
Дарі-да, червоною нагайкою.

– Біжи, коню, дорогою, широкою столбовою,
Дарі-да, широкою столбовою.

Ударь, коню, копитами, вийде батько, розсідлає,
Дарі-да, вийде батько, розсідлає.

Вийде батько,розсідлає, вийде мати, розпитає,
Дарі-да, вийде мати, розпитає.

Скажи, коню вороненький, де мій синок молоденький?
Дарі-да, де мій синок молоденький?

Не плач, мати, не журися, а вже ж твій синок оженився,
Дарі-да, а вже ж твій синок оженився.

Взяв же собі паняночку в чистім полі земляночку,
Дарі-да, в чистім полі земляночку.

Взяв же собі за жіночку в чистім полі могилочку,
Дарі-да, в чистім полі могилочку.

Ой там у лісі, у лісі стелиться гаєм туман,
Там у зеленому гаю козак з дівчиной гуляв,
Там у зеленому гаю козак з дівчиной гуляв.

Вони гуляли, гуляли, до них же циганка прийшла,
– Дай мені правую ручку, правду скажу тобі я,
– Дай мені правую ручку, правду скажу тобі я.

– Я в гадання не вірю, милий кохає мене,
Вийди, циганочка, з гаю, бачить не хочу тебе,
Вийди, циганочка, з гаю, бачить не хочу тебе.

Циганочка з гаю не вийшла, стала вона на краю,
Чує, як плаче дівчина, плаче в зеленім гаю,
Чує, як плаче дівчина, плаче в зеленім гаю.

– Ой ти, козаче, козаче, не зводь же дівчини з ума,
Кругла вона сиротина, батька і неньки нема,
Кругла вона сиротина, батька і неньки нема.

– Я дівчини не зводжу, бо її вірно люблю,
Ніжно її обнімаю, душу свою віддаю,
Ніжно її обнімаю, душу свою віддаю.

Ой чоботи, чоботи ви мої,
Чом діла не робите ви міні,
Оце тії чоботи, шо зять дав,
А за тії чоботи дочку взяв.

Оце ж тії чоботи, шо з бичка,
Чом діла не робите, як дочка,
Чоботи, чоботи ви мої,
Наробили клопоти ви міні.

(Ой чоботи ж, чоботи ви мої,
Наробили клопоти ви міні,
Оце тії чоботи, шо зять дав,
А за ції чоботи дочку взяв,
Чоботи, чоботи ви мої,
Наробили клопоти ви міні.)

Ой чого ви, подоляни прийшли?
Ой чого ви, подоляни прийшли?
А в нас дівки да й під ваші ми(слі).

А в нас дівки та все чорнобриві,
А в нас дівки та все чорнобриві,
А в нас стіни з білої бома(ги).

А в нас стіни з білої бомаги,
А в нас лавки з тонкої китайки,
Як сядите та й обломите,
Собі славоньки наробите,
Собі славоньки наробите,
І Марусю собі возьми(те).

А Маруся та й не ваша – наша,
Заручена та й повінчена,
(комусь,якомусь молодому) вручена.

Пустіть нас із хати,

Пустіть нас із хати,
Боярів виглядати,
Чи не криві, чи не сліпі,
Чи в чорних чоботях,
Чи вміють танцюва(ти).

Світилка-шпилька при стіні,
На ній сорочка не її,
Прийшов сусіда, питає,
Сорочечку з неї скидає.

Она каже:

Не правда, сусі(ди),

Не правда, сусіди,
Повна скриня, повна бодня,
Хоч заміж сього(дні).