Oh, the moon has risen

Хоч би швидше вечір, та й повечоріло,
Та може б моє серденько та й повеселіло.

Хоть би швидше вечір, та й сонечко зайшло,
Та й може б моє серденько та й до мене же прийшло.

Прийшло, прилинуло, та й до моєї хати,
Та й стукає в віконечко, а й де я буду спати.

Стукає в віконечко, та де я буду спати же,
Та одчиня й дверечка, та щоб не чула мати.

(А як і почує, то буде мовчати,
Вона й не осуде рідного дитяти.

А як одчиняла, правдоньки питала,
А як виряджала - плакала, ридала.

"Скажи мені правду, чи ти мене любиш?
Чи з мене смієшся?
До другої ходиш, та й не признаєшся".

"Що я тебе люблю, ще й любити буду,
Признаюсь по правді, сватати не буду.

Ой як тебе брати, як не велить мати?
Велить мені мати багатую брати."

З тиї багатої воли та корови,
З тієї убогої личко й чорні брови.)

Ой там за лісочком,
Сушив-крушив парень дєвку своїм голосочком.

Своїм голосочком,
Не я ж тебе сушив-крушив, ти сама зів'яла.

Ти сама зів'яла,
Як я ж тебе тричі сватав, а ти ж відказала.

Ой ходила дівчинонька по лісочку,
Та й сколола ой білу ніжку на терночку. (двічі)

Болить, болить та біла ножка, болить больно,
Ходив козак ой до дівчини та й не довго. (двічі)

Ходив козак та до дівчини три годочки,
А дівчині ой показалося – три деньочки. (двічі)

Беруть, беруть миленького у солдати,
Та й забула ой дівчинонька розпитати. (двічі)

Ой забула та дівчинонька розпитати:
«Ой чи мені ой заміж іти чи гуляти?» (двічі)

«Гуляй, гуляй, ой дівчинонько, як гуляла,
Та й не кажи та всієй правди, що казала». (двічі)